Зразок роботи
1.1. Сучасне уявлення про тривожність у психологічній літературі
Емоції та афекти відображають реальність у формі переживання. Стан тривоги і страху вперше виділив і підкреслив 3. Фрейд. Він охарактеризував цей стан як емоційний, що включає в себе переживання очікування, невпевненості та безпорадності [42].
Жодна психологічна проблема не пережила більше злетів і падінь у своїх дослідженнях, ніж проблема тривоги. Питання визначення природи тривожності вимагає розгляду етимології слова «страх». Можна припустити, що слово (страх) стало відомим багатьом завдяки своєму центральному положенню в екзистенціальній філософії, заснованій С. К'єркегором і підтриманій такими теологами, як П. Тілліх, і філософами, як М. Гайдеґґер, К. Ясперс і Ж.-П. Сартр. [48].
С. К'єркегор ввів поняття тривоги (занепокоєння) як екзистенціальної тривоги, не як тривоги з приводу чогось конкретного, а як неминучої тривоги (занепокоєння), що лежить в основі людського існування і вкорінена в первородному гріху Наприкінці 19 століття термін, виражений словом тривога, пізніше відносився до мимовільної меланхолії, а не до того, що стало відомим як невроз [23].
У 1909 році E. E. Kraepelin описав тривожність як поєднання неприємних емоцій і внутрішнього напруження, включаючи загальний фізичний і психічний стан. Якщо К. Верніке використовував страх як робочий термін для опису тривожного психозу, то З. Фрейд (1895) [42].
Він використовував його для опису суб'єктивного відчуття тривоги при вісцеральних розладах (тривожний невроз) з основними ознаками: 1. генералізована дратівливість, 2. тривожне очікування, 3. гостра тривога, 4. поєднання різних елементів (1, 2, 3), 5. нічні кошмари, 6. запаморочення, 7. фобії, 8. розлади шлунково-кишкового тракту, 9. організаційні симптоми. Симптоми є хронічними і можуть супроводжуватися легкою тривогою, як описав у 1929 році E. M. H. Harris.
Галієва О.М. зазначає, що Джонс звернув увагу на споріднені поняття - тривога, страх, побоювання, жах, паніка - і вказав, що термін «невротична тривога» широко використовується в патологічній психології для позначення особливого типу явищ [13].
Ф. Барух (1952) розвиває ідею різних видів страху і вважає страх узагальнюючим поняттям, а тривогу - менш важливою категорією. Стосел назвав сучасну епоху «епохою тривоги» [3], але такі автори, як Т. Сабрін (1957) і К. Райкрофт (1995) вважають, що в психологічній літературі існує багато різних інтерпретацій тривоги, що свідчить про недостатнє розуміння природи цього явища» [2, с. 7-12].
Магістр