Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСІБ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ – ЖЕРТВ ДИТЯГО НАСИЛЬСТВА
1.1. Наукові підходи до вивчення соціального благополуччя та наслідків дитячого насильства
Нині соціальне благополуччя розглядається як одна з найвищих соціальних цінностей, з якою пов’язані життєво важливі інтереси людства, потенціал його розвитку та задоволеність населення власним життям. Прагнення до досягнення соціального благополуччя існувало в усі часи й формувало стійку мотивацію для активності соціальних суб’єктів. Сучасне розуміння сутності і змісту соціального благополуччя пов’язано з максимально ефективним використанням матеріальних і духовних ресурсів цивілізації. Розуміння сутності та змісту соціального благополуччя пов’язується з таким розвитком суспільства, при якому задовольняються вітальні, соціальні і духовні потреби людей, максимально ефективно використовуються ресурси та блага суспільства, створюються сприятливі умови для повноцінного життя і всебічного розвитку кожної людини. У такому сенсі тотальне або загальне соціальне благополуччя являє собою суспільний ідеал, що надихає мислителів, науковців, митців, громадських та політичних діячів, усіх людей [4, с. 18].
Підходи до розуміння змісту соціального благополуччя змінювалися протягом людської історії в залежності від рівня розвитку матеріальних благ, релігійних та етичних норм, споживчих і соціальних стандартів суспільства. Спочатку це поняття розглядалося в контексті добробуту, тобто переважно економічної, матеріальної забезпеченості. Зокрема, вченими досліджувалося яким чином в суспільстві нерівності можна досягти добробуту для більшості за допомогою більш рівномірного розподілу доходів. Основними шляхами та засобами для цього визначалися державне втручання в економічне та соціальне життя, раціональне оподаткування та бюджетно-податкова політика [6; 7]. Зважаючи на значимість соціального благополуччя для суспільства в цілому, держави та життя окремих людей, це явище і шляхи його дослідження та покращення вивчаються наразі в рамках різних наук, як то економічних, політичних, соціальних, медичних, юридичних, філософських та ін. При цьому увага до цієї проблеми все більше зростає.
Загалом, соціальне благополуччя можна вважати інтегральним показником відображення ефективності функціонування соціальної сфери держави, рівня добробуту та якості життя населення, а також самосприйняття їх населенням. Таким чином, в певній мірі, можна говорити про те, що показники соціального благополуччя є одним із критеріїв результативності державної політики та розвитку держави [5, с. 14]. Слід вважати, що соціальне благополуччя слід розуміти на двох рівнях: – соціальне благополуччя людини; – соціальне благополуччя суспільства. При цьому, існує два різних підходи до визначення їх первинності та значення, які зародились ще в межах економічних вчень. Перший з них визначає, що досягнення загального благополуччя можливо лише через досягнення благополуччя окремого взятого індивіда, що переслідує свої егоїстичні цілі у вільній конкуренції на ринку, заснованому на поділі праці. Таким чином, якщо всі люди прагнуть до індивідуального благополуччя і діють з метою власного збагачення, то і суспільство в цілому процвітає (А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус).
Відповідно до іншого підходу досягнення соціального благополуччя вбачається неможливим в умовах економічної нерівності, що породжується егоїстичними діями окремих індивідів на нерегульованому ринку. З цієї точки зору соціальне благополуччя суспільства є можливим тільки на основі суспільного володіння власністю та регулювання економіки в інтересах всього суспільства, а індивідуальне соціальне благополуччя буде наслідком його суспільного рівня (К. Маркс). Слід зазначити, що індивідуальне визначення соціального благополуччя людини досить складне, адже в структурі особистості людини присутні три 13 елементи: фізичне, соціальне та духовне самосприйняття. Їх неможливо відривати один від одного у вивченні суб’єктивного благополуччя. Саме єдність їх стає фактором суб’єктивного благополуччя.
Основами ж соціального благополуччя суспільства можна вважати такі елементи, як рівень життя, обумовлений показниками сукупного доходу і прожиткового мінімуму, поняття якості життя, що встановлюються поняттями про стан здоров’я та санітарного благополуччя населення, ймовірністю отримання обов’язкової медичної допомоги та забезпечення соціальної захищеності. Соціальне благополуччя суспільства визначається не лише зовнішніми по відношенню до людини або соціальної групи заходами соціальної політики держави, станом економіки держави та економічною політикою, матеріальними, соціально-побутовими та культурними умовами життя, багато в чому це також суб’єктивна оцінка самими індивідами і групами ступеня задоволення їх соціальних, економічних і культурних потреб. Саме тому, останнім часом дослідники все більше поєднують розуміння поняття соціального благополуччя з поняттям щастя.
В сучасному розумінні соціальне благополуччя людини є суб’єктивним поняттям, яке одночасно ґрунтується на соціальному благополуччі суспільства, проте визначається особистісною оцінкою людиною свого добробуту і задоволеності життям в порівнянні з власними життєвими умовами в минулому або життєвими умовами інших людей. При вивченні соціального благополуччя важливо розуміти з чого воно складається. В сучасній науці та практиці існує кілька дещо суперечливих підходів до визначення його складових. Зокрема, Том Рат (Rath Tom) і Джеймс Хартер (Harter James K.) («П’ять елементів благополуччя: Инструменты повышения качества жизни») в якості елементів загального благополуччя виділяють професійне, соціальне, фінансове, фізичне і благополуччя в середовищі проживання. При цьому, під професійним благополуччям вони розуміють задоволення від того, що ми робимо щодня, виконуючи свої професійні обов’язки, не залежно від того працюємо ми на підприємстві, в установі, аудиторії, на заводі й т.д.
Соціальне благополуччя пов’язується ними з перебуванням в межах цивілізації, максимально ефективним використанням її благ, оптимальним здійсненням життєдіяльності в умовах високих темпів розвитку постіндустріальної, інформаційно-освітньої епохи.
Фізичне благополуччя включає міцне здоров’я і достатню кількість сил, щоб справлятися з повсякденними справами. При цьому фізичне благополуччя тісно пов’язується з фінансовим благополуччям індивіда, яке визначає його матеріальні можливості в виборі здорового способу життя та щоденної активності.
Благополуччя в середовищі проживання означає наявність, належну якість і безпечність житла, повітря, води, продуктів харчування та соціуму – їх відповідність нашим потребам та уявленням. Люди з високим рівнем добробуту в середовищі проживання живуть, відчуваючи себе в безпеці й прагнуть зробити свій внесок в суспільний розвиток. Хоча рівень матеріального або фінансового добробуту значною мірою визначає рівень соціального благополуччя людини, адже цілком логічно, що заможне життя створює кращі умови для організації життя людини й забезпечення нею своїх потреб, надає більше можливостей, ніж незабезпечене, та що наявність комфортабельних умов для життя викликає більше задоволення, ніж життя в аскетичних умовах, проте, існують дослідження, що доводять, що такий зв’язок не є обов’язковим і прямим. При цьому, досягнення в одній із сфер не можуть компенсувати невдачі в іншій, оскільки ми не можемо відчути, що отримуємо від життя все, не досягнувши успіху у всіх 5 сферах. Автори вважають, що ніколи не пізно почати життя спочатку й зробити його щасливим і гармонійним.
Водночас, М. Аргайл визначив, що рівень індивідуального щастя і задоволеності життям не залежить від розвиненості матеріально-побутових елементів цивілізації і багатства людини: ці показники виявилися рівними у обстежених осіб з Франції та Чаду, Нігерії і США та ін. Формування відчуття соціальної безпеки має велике значення як для стабільності і розвитку в державі, так і для сприйняття людьми свого індивідуального соціального благополуччя та управління формуванням соціального благополуччя на рівні суспільства. Адже відчуття безпеки є однією із базових потреб людей, що визначає і їх мотивацію, і їх поведінку, і саме сприйняття. Соціальну безпеку в найширшому сенсі можна розуміти як стан суспільства і соціальних інститутів, при якому забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціально спрямований розвиток країни в цілому, достатній потенціал соціально-економічного та соціально-політичного розвитку навіть в несприятливих умовах протікання внутрішніх і зовнішніх процесів.
Складним питанням при вивченні соціального благополуччя є його оцінка та порівняння рівня соціального благополуччя в різних країнах світу. На сьогодні для цього використовуються різноманітні інтегральні, системні, комплексні показники, що відображають всі аспекти соціального благополуччя. Найбільш поширеним і популярним серед них є Індекс людського розвитку, що був розроблений та впроваджений ООН в 1990 р. (до 2013 р. мав назву Індекс розвитку людського потенціалу).
Магістр