Зразок роботи
Теоретичний аналіз проблеми прояви креативності у студентів
Перед тим, як ми перейдемо до емпірики, ми маємо розуміти, з чим ми працюємо. Відтак, метою даної частини роботи є здійснення комплексного аналізу дефініції такого феномену як «креативність» крізь призму різноманітних наукових підходів та, відповідно, виокремити спільне у поглядах вчених щодо даного явища заради того, щоб ми могли сформувати цілісне розуміння досліджуваного феномену, операціоналізувати його задля нашого подальшого емпіричного дослідження та забезпечити відповідну наукову валідність положень, на які ми опиратимемось[2,8].
Слід зазначити, що у науковій літературі спостерігається значний плюралізм стосовно того, яким чином вчені трактують креативність, зокрема, відмінності спостерігаються у визначенні її місця в структурі особистості, рівня усвідомленості її проявів, а також джерел та умов розвитку. Проте, незважаючи на значні розбіжності, існує низка спільних позицій стосовно розуміння сутності досліджуваного конструкту. Введення терміну «креативність» в науковий обіг датується 1922 роком, коли психолог Д.Сімпсон охарактеризував дане явище як здатність відходити від стереотипних схем мислення, вміння руйнувати загальноприйнятний порядок генерування ідей під час мисленнєвого процесу. [1]
Втім, одне з перших визначень терміну креативності, що мало досить вагому обґрунтованість, запропонував американський професор Стенфордського університету Джон Као, називаючи креативністю всеохоплюючим процесом продукування ідей, їх розвитку та трансформацію у цінності. На його думку, даний процес інтегрує мистецтво зародження нових ідей та науку доведення цих ідей до стадії практичної імплементації. Науковець акцентував свою увагу на комплексному та неоднорідному характері креативності, порівнюючи його із феноменом новаторської діяльності [1].
Різні автори пов'язують креативність з обдарованістю та творчими здібностями. В.П. Зинченко та Б.Г. Мещеряков визначають креативність як творчі можливості, що проявляються у мисленні, почуттях та діяльності, важливий фактор загальної обдарованості, який не завжди виявляється стандартними тестами. Креативність характеризується не критичним ставленням до нового, а сприйнятливістю до нових ідей. А.В. Петровський та М.Г. Ярошевський визначають творчість як діяльність, що створює нові матеріальні та духовні цінності, підкреслюючи її психологічні аспекти (особистісний та процесуальний) та необхідність наявності у особистості відповідних здібностей, знань та навичок для створення нового, оригінального та унікального продукту.
Незважаючи на тривале дискурсивне застосовування терміну, креативність як автономний елемент був детермінована лише у 1950-х рр. завдяки працям Дж. Гілфорда, оскільки саме він запропонував колегам зосередити більше уваги на дослідженні даного феномену, що безумовно активізувало роботу у даній галузі. Сам вчений трактував креативність як здатність відмовлятись від стереотипних способів мислення. Відтак, після публікації його праць концепція креативності набула дещо ширшу популярність у психологічній науці. [1] Розробляючи свою концепцію, Дж. Гілфорд протиставив конвергентний та дивергентний типи мислення. Саме дивергентне, нестандартне мислення, що продукує множинні варіанти рішень, на його думку, є основою креативності як загальної творчої здатності. На його погляд, креативність як природний творчий потенціал закладається на генетичному рівні.
Так, у результаті своєї роботи він визначав шість основних параметрів креативності:
1) оригінальність;
2) семантична гнучкість;
3) образно-адаптивна гнучкість;
4) семантична спонтанна гнучкість;
5) здатність удосконалювати об’єкт;
6) здатність до аналізу і синтезу [2].
Вчений також розглядав взаємозв'язок інтелекту та креативності, вбачаючи роль інтелекту в успішному засвоєнні інформації, а дивергентного мислення, як ми вже зазначили, у досягненні творчих результатів. При цьому обсяг знань може як сприяти креативності, так і обмежувати її через формування ригідних стереотипів. На думку Гілфорда, для креативності необхідними є внутрішня мотивація, готовність до ризику та невизначеності, незалежність від стереотипів, самостійність у генеруванні та вирішенні проблем. Він припускав, що високий інтелект визначає потенційну "стелю" успішності креативного мислення [3].
Що стосується вираженості креативності, то вчений виділив 16 гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що безпосередньо визначають рівень креативності особистості, серед яких: швидкість думки, гнучкість думки, оригінальність, допитливість, здатність висувати гіпотези, продукувати ірреальні та фантастичні відповіді при збереженні логічного зв'язку, а також здатність вирішувати проблеми та вдосконалювати об'єкти.
Проте, ми маємо якомога ширше розкрити значення досліджуваного феномену у рамках нашої роботи.
Так, дослідницька траєкторія, ініційована Дж. Гілфордом, знайшла своє найбільш послідовне продовження в роботах Е. Торренса [43]. Він заклав в основу своїх досліджень гіпотезу, що креативність безпосередньо пов’язана з процесами вирішення проблемних ситуацій, починаючи з ідентифікації проблеми та закінчуючи умовним сигналом її вирішення. Таке визначення креативності включає не тільки явища, що характеризують не тільки креативне мислення, але й аспекти, що тісно пов’язані із загальним інтелектом особистості і, відповідно. Крім того він визначав творчу діяльність як «процес відчуття труднощів, проблем, розривів у інформації, браку елементів, висування гіпотез щодо цих відсутніх елементів, перевірка й оцінювання цих гіпотез; їхній перегляд і повторний огляд; повідомлення результату», в той час самій креативності він надав дещо образне визначення: «Креативність – це значить копати глибше, дивитися краще, виправляти помилки, розмовляти з кішкою, пірнати в глибину, проходити крізь стіни, запалювати сонце, будувати замок на піску, вітати майбутнє». [1, 4]
Торренс говорить нам, що творчий процес можна розбити на декілька фаз: ідентифікація проблеми, пошук можливих рішень, генерація та артикуляція гіпотез, їх перевірка, модифікація та досягнення кінцевого результату. Е. Торренс окреслив ключові параметри креативності, які включають в себе швидкість виконання завдань, здатність перемикатися між різними категоріями об’єктів під час відповідей, унікальність підходів до завдань та точність виконання поставлених завдань. На відміну від Дж. Гілфорда та Е. Торренса, Ф. Баррон акцентує свою увагу на процесах уяви та символізації, а Р. Стернберг — на здатності створювати «продуктивні метафори» [39,40].
Деякі дослідники (Г. Айзенка, Д. Векслер, Р. Стенберг, Л. Терме) розглядають такий конструкт як інтелект та креативність як одну єдину, дещо вищу здатність людини. Що стосується послідовників Дж. Гілфорда та Е. Торренса, то М. Волах та Н. Коган відмовились від критерію точності у визначенні креативності та відкинули ідею обмеження часу, конкурентного середовища та єдиного стандарту для «правильної» відповіді. На їхню думку, креативність та інтелект є явища взаємопов’язаними не лише на рівні особистісних якостей, але й у контексті цілісного когнітивного процесу.
Розглядаючи креативність як важливу людську якість, К. Шмідт трактує її як винахідливість, генерування ідей та здатність пропонувати численні рішення проблемних питань, створювати нові, цінні ідеї та концепції. Дослідник виокремлює низку рис, притаманних креативній особистості: особливий погляд на світ, схильність до захоплення та похвали; відкритість та толерантність до невизначеності; незалежність суджень та сміливість перед невідомим; спонтанність самовираження та вміння концентруватися; комунікативність та готовність до якісної взаємодії; здатність інтегрувати протилежні поняття.
Одна з новітніх концепцій креативності - "теорія інвестування", запропонована Р. Стернбергом. Автор визначає креативних людей як тих, хто здатний розпізнавати перспективні, але поки що невизнані або непопулярні ідеї та розвивати їх, всупереч опору середовища [2,6]. Це метафорично порівнюється з "купівлею ідей за низькою ціною та продажам за високою"[40]. На думку автора, творча особистість не обов'язково генерує абсолютно нові ідеї, а радше встановлює значущі зв'язки між наявними знаннями, осмислюючи їхні функції в певному культурному контексті. Креативність передбачає готовність до розумного ризику, подолання перешкод, внутрішню мотивацію та толерантність до невизначеності. Стернберг вважає, що реалізація творчого потенціалу може бути обмежена двома чинниками: передчасним оприлюдненням ідей, або надто довгим замовчуванням, після чого вони втрачають свою актуальність.
Дослідник підкреслює важливість творчого середовища, що стимулює та підтримує креативність особистості. Він також вказує на взаємодію різних компонентів творчого процесу: здібностей, знань мислення, особистісних якостей, мотивації та оточення; однак жоден з перерахованих компонентів не є визначальним, вони взаємодоповнюють одне одного та взаємодіють між собою.
А. Маслоу розглядав креативність як одну з фундаментальних характеристик самоактуалізації особистості [6]. Він був переконаний у тому, що креативність — якість вроджена, яка, на жаль, часто втрачається під впливом середовища. Однак, на його думку інтелект є необхідною, але недостатньою умовою для прояву креативності. Головну роль відіграють мотивація, цінності та особистісні риси, наприклад такі як чутливість до проблем, незалежність думок тощо. [1, 2, 6] Він також визначав креативність як здатність до новаторства та винахідливості, яка виявляється у всіх сферах життя, від повсякденних справ до професійної діяльності. Маслоу підкреслював, що креативність не обмежується мистецтвом чи наукою, а є універсальною властивістю, яка може як вдосконалюватись і розвиватись, так і ставати менш вираженою.
В рамках української наукової думки, представники психології та педагогіки розглядають креативність як багатогранне явище, що включає різноманітні підходи та інтерпретації:
М. Варій вбачає у креативності поєднання особистісних якостей, таких як інтелектуальна гнучкість, легкість, спритність, ініціативність, оригінальність у прийнятті рішень, автономія, незалежність у міркуваннях, критичність та толерантність до різноманітності думок [13].
В. Моляко підкреслює, що основною якістю креативної особистості є прагнення до новизни, відкидання звичного, а також високий рівень знань, аналітичних здібностей, стійкий інтерес до діяльності, швидке засвоєння нових знань, систематичність та самостійність у роботі [16].
О. Антонова визначає креативність як здатність до генерації незвичайних ідей, відступу від стандартних мислительних шаблонів та швидкого вирішення проблем, вважаючи її ключовим і відносно автономним фактором обдарованості. Згідно з поглядами С.Д. Максименка, креативність вкорінена в самій сутності особистості як її фундаментальна та базова характеристика, представляючи собою найвищий прояв активності [13,15]. Така активність не лише породжує новизну, але й залишає вагомий вплив, набуваючи матеріальної форми. Водночас, креативність є виявом бажання особистості проектувати та реалізовувати свій внутрішній психологічний простір.
Магістр