Зразок роботи
Проблематика взаємозв’язку гендерної ідентичності та самоставлення у юнаків і дівчат набуває особливої актуальності у світлі сучасних досліджень. Науковці відзначають, що хлопці й дівчата по-різному сприймають себе, демонструють різний рівень аутосимпатії, самооцінки, очікувань і емоційних реакцій на соціальну взаємодію [39]. Зокрема, Є. П. Ільїн розглядає самоставлення крізь призму гендерної адекватності, акцентуючи увагу на порівняльному аналізі уявлень юнаків та дівчат про власне «Я». У свою чергу, А. В. Візгіна, С. Р. Пантелеєв та М. Л. Кубишкіна вивчали самосприйняття у зв’язку з професійною спрямованістю, підкреслюючи вплив соціального контексту на формування емоційного ставлення до себе.
Важливо зазначити, що професійна ідентичність часто стає ареною конфлікту між гендерними очікуваннями та особистими прагненнями. Наприклад, вибір дівчиною технічної професії або юнаком – соціальної спеціальності може викликати внутрішні сумніви щодо відповідності своїй ролі. Це напряму впливає на розвиток Я-концепції та рівень емоційної гармонії особистості.
Окремі аспекти самооцінки осіб різної статі різних вікових груп аналізувалися І. Г. Герасимовою та О. М. Мороз, а залежність аутосимпатії від життєвого досвіду – у роботах Ю. О. Кочнєвої та М. К. Омарової. Також важливі напрацювання належать В. М. Князєву, Н. М. Кирєєвій, В. Є. Кагану, які торкалися теми самоставлення в юнацькому віці.
Такі праці допомагають з’ясувати, як особистісний досвід (успіхи, невдачі, сімейне виховання) впливає на емоційне самоставлення, створюючи унікальний вектор розвитку для кожного індивіда. У цьому контексті гендер можна розглядати як «фільтр», крізь який пропускається досвід і формуються внутрішні оцінки.
Однак, незважаючи на існування ряду ґрунтовних досліджень, питання емоційного самоставлення з урахуванням гендерних відмінностей залишається відкритим для подальшого вивчення.
Ця прогалина відкриває можливості для сучасних міждисциплінарних досліджень, які поєднують психологію, соціологію, педагогіку, культурологію. Особливо актуальними є лонгітюдні дослідження, які б показали динаміку зміни самоставлення залежно від впливу соціальних змін і нових моделей статевої поведінки.
Загалом, у вітчизняній психології проблема самоставлення як важливої складової самосвідомості досліджувалась такими науковцями, як В. В. Столін, О. Т. Соколова, І. І. Чеснокова, І. С. Кон, К. О. Абульханова-Славська та інші. Їхні праці акцентують на динаміці становлення емоційно-ціннісного ставлення до себе в юнацькому віці, ролі рефлексії, внутрішнього конфлікту та самоактуалізації в цьому процесі.
Суттєву роль у формуванні самоставлення відіграє саме рефлексія, яка дозволяє особистості усвідомити суперечності між очікуваним і реальним образом себе. У юнацькому віці ця рефлексія інтенсивна і нерідко призводить до емоційних криз, але водночас слугує поштовхом до глибшого пізнання себе.
Психологи, серед яких Л. І. Божович, В. М. Мясищев, Д. Н. Узнадзе, В. А. Ядов, послідовно розглядали ставлення до себе як базовий чинник формування цілісної особистості. Б. Г. Ананьєв наголошував, що саме ставлення людини до себе є критично важливим для становлення особистісної єдності. Тобто позитивне самоставлення, незалежно від статі, є базою для психологічного здоров’я, самореалізації та інтеграції особистості в суспільство. Водночас гендерні стереотипи можуть як допомагати, так і перешкоджати цьому процесу.
Розглядаючи самоставлення, як компонент самосвідомості, варто опиратись на філософський підхід, згідно з яким воно є складником глибинної структури свідомості. Споглядаючи себе як суб’єкта, особистість демонструє здатність до саморефлексії, що є критерієм її зрілості та інтелектуальної автономії [26].
Магістр