Агресивність особистості та методи її діагностики (ID:1270870)

ВСТУП Актуальність теми. Однією із поширених проблем вітчизняної психології є проблема агресивності. Агресія, у тій чи іншій мірі, присутня кожному із нас, і, найголовніше, у якій формі вона проявляється. Зниження життєвого рівня в країні, спад виробництва, дестабілізація економіки, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, якими регулювалися відносини людини в суспільстві ‒ негативно позначається на соціальному самопочутті. Негативним впливом на психологію людей відзначені також і соціальні кризові процеси, які породжують озлобленість, напруженість, тривожність, жорстокість і насильство. Тривожним симптомом є схильність до девіантної поведінки, яка проявляється у таких асоціальних діях як: порушення громадського порядку, хуліганство, алкоголізм, наркоманія, вандалізм. Проте, агресивна поведінка не завжди оцінюється як негативна. Виникаючи в критичній ситуації. Захисна функція такої поведінки, а іноді функція вирішення сформованого конфлікту, проявляється у критичній ситуації. Така форма поведінки найчастіше спостерігається у людей під счас криз вікових періодів. Це свідчить про те, що жити людині стає складніше. Будь-яка проблемна ситуація в момент вікової кризи переживається людиною складніше ніж зазвичай. Проблема агресії у поведінці має досить давню історію, однак теоретично досліджена не досконало. Більшість відомих науковців, серед яких відзначені: С. Воронов, В. Марініна, Д. Можгинський, Е.Реан, О.Савіна, М. Семенюк, В.Фурманов, Т. Бандура, Е. Уолтерс), ‒ досліджуючи проблему агресії в поведінці, до спільного рішення так і не дійшли, оскільки проблема складна і багатогранна, а тому не існує єдиного вирішення досліджуваної проблеми. У психологічній та соціально-педагогічній літературі проблема агресивності в ранньому юнацькому віці розглядається в дослідженнях К.Андерсена, А. Адлера, А. Бандури, А. Басса, С. Бевана, Р. Берона, Р. Бердена, Л. Берковітца, Ж. Вілсона, Дж. Доларда, К. Конкейнен, М. Коба, К. Лоренца, К.Левіна, Т. Ліпскомба, Г. Мюррея, Є. Маккобі, Д. Річардсона, П.Сімонова, Л.Семенюк, Р. Сірса, С. Тейлора, І. Фурманова, З. Фройда, Е. Фрома, Х.Хекхаузена та інших [14, с.90]. У віковому аспекті агресивність аналізують: В.Моргун, Г. Паренс, А.Реан, Р.Стауб, І.Фурманов; у взаємозв'язку з ворожістю ‒ А. Басс, К.Ізард; конфліктністю ‒ Г.Васильєва, Є.Ільїн, В.Мерлін, М.Неймарк; тривожністю ‒ В.Крайнюк, С.Ставицька; локусом контролю ‒ Т.Білоус; ціннісною системою особистості ‒ Дж. Саттон, Дж. Светтенхем, П. Сміт. Виникнення агресії внаслідок психічних розладів, досліджували О. Александров та О. Кернберг. Праці з діагностики агресії в поведінці належать: Г. Айзенку, Є.Ільїну, П.Ковальову, Л.Собчику, В.Шебанову, С.Шебанову, а дослідження з профілактики та корекції агресивності належать: К. Бютнеру, О.Лящу, К. Фопелю [10, с.56]. Останні світові події зумовлюють потребу розгляду проблеми агресії в контексті формування вміння конструктивно протистояти зовнішньому деструктивному впливу. Здатність особистості захистити себе, власні принципи та ідеали, не принижуючи при цьому цінність іншої людини, сьогодні слід розглядати як життєво важливу рису. В зв'язку з цим, постає необхідність переосмислення ролі агресії та більш детального дослідження її деструктивних і конструктивних проявів. Отже, актуальність проблеми та її недостатня дослідженість зумовили вибір теми курсової роботи «Агресивність особистості та методи її діагностики». Відповідно до теми курсової роботи головна мета дослідження – теоретично дослідити психологічні та індивідуальні особливості проявів агресивності та експериментально перевірити ефективність діагностичних методик. Для досягнення мети дослідження були поставлені слідуючі завдання: 1. Дослідити поняття «агресія» та «агресивність» у сучасній психологічній науці. 2. Охарактеризувати види та функції агресії. 3. Представити організацію експерименту, загальні рівні та опис дослідження. 4. Проаналізувати результати діагностичного експерименту. Обєкт дослідження ‒ агресія як форма поведінки особистості. Предмет дослідження ‒ особливості прояву агресивної поведінки. У курcoвiй рoбoтi були викoриcтанi такi метoди науково-педагогічного дocлiдження: Теоретичні – аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, порівняння, систематизації та узагальнення теоретичних положень з проблеми агресивності особистості та методів її діагностики. Емпіричні – спостереження, опитування, тестування з метою перевірки ефективності підібраних методик для діагностики агресивності. Діагностичні − бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності обраних методик. Статистичні − кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, методи математичної обробки експериментальних даних. Експериментальна база дослідження ‒ вищий навчальний заклад. Практичне значення одержаних результатів результати дослідження можуть бути використані студентами під час проходження психологічної практики та в освітньому процесі закладів освіти, написанні дослідних та наукових робіт. Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел – 25 найменувать. Загальний обсяг роботи – 47 аркушів основного тексту.   РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 1.1. Поняття «агресія» та «агресивність» у сучасній психологічній науці Даний етап психологічної науки не має однозначного розуміння поняття «агресія», що зумовлено складністю та багатогранністю проявів даного феномену у поведінці людини. Власне «агресія» у перекладі з латини «aggredior» («aggressus»), що означає «наступати», «нападати», «рухатися до когось, чогось» [5, с.32]. Тож, «агресія» ототожнюється із різноманітними значеннями: «напад», «атака», «підхід», «зближення», «спроба завоювати». О. Кернберг, Р. Мей розглядали агресію як загальну родову наполегливість, наступ, рух уперед або проти чогось з метою вижити, прагнення до незалежності, енергійне відстоювання власної думки [16, с.58]. За А. Менегетті агресія у онтопсихології визначається як вірність власній індивідуалізації, зростання [21, с. 48]. Прихильниками біхевіоризму агресія визначається як: фізична дія або її загроза з боку однієї особи, що зменшує свободу або генетичну пристосованість іншої особи (Е. Уілсон), як реакція одного індивіда, що завдає іншому індивідові фізичної або моральної шкоди (А.Бандура); поведінка, що несе в собі загрозу або наносить шкоду іншому організму (А. Басс) [12, с.107]. Водночас Е. Аронсон, Л. Берковіц, Р. Берон та Д.Річардсон, Дж. Доллард наголошують на необхідності враховувати мисленнєві та емоційні процеси, що супроводжують агресивний акт, зокрема внутрішню мотивацію особистості, що створює необхідність введення у визначення агресії критерію наміру [23]. Оскільки суб'єктивізм виконавця та об'єкта дій при визначенні поведінки як агресивної є очевидним, прибічники нормативного підходу (А. Бандура, А. Басс, Р. Браун) пропонують виносити питання на суд спостерігача, а критерієм при цьому вважати дотримання суб'єктом соціальних норм [6, с.32]. В. Аверін під поняттям «агресивна поведінка» розглядає цілеспрямовану й умисну поведінку, тобто ‒ свідому поведінку індивіда [2, с.12]. Агресивними вважаються усвідомлені дії суб’єкта нанесення будь-якої шкоди іншій особі, не залежно від форми події. І.Кудрявцевим та Н. Ратиновою усвідомлення значення своїх дій розглядаються як можливість до вибору адекватних цілей та засобів досягнення останніх [17, с.51]. Психологом О. Дозорцевою розроблені емпіричні критерії, завдяки яким у особи виникає здатність до усвідомленої регуляції наступних вчинків: можливість самостійної організації діяльності, здатність до врахування в своїй поведінці соціальних норм, здатність до абстрактного мислення, достатній рівень загальної поінформованості, цілеспрямована стійка поведінка в експериментальній ситуації, достатня соціалізованість інтересів і цінностей. Поняття осудності є юридичним еквівалентом здатності до свідомої організації діяльності [11, с.29]. Однак, скоєні людиною дії у стані неосудності, не вважаються агресією. Також сюди відносяться дії людини наслідки яких не можливо передбачити ‒ псевдоагресія [15, с.89]. В інших випадках дії, що наносять психічну або фізичну шкоду, слід вважати агресивними. Під фізичною та психічною шкодою ми розуміємо будь-які негативні наслідки для об'єкта, такі, наприклад, як фізичні ушкодження, моральний тиск, псування майна, висміювання, приниження, розповсюдження пліток, позбавлення чогось необхідного, блокада дій, створення зовнішнього чи внутрішнього дискомфорту, відмова у любові та ін. Суперечливим в сучасній психологічній науці залишається питання, вродженою чи набутою властивістю є агресивність. В межах психоаналізу та онтопсихології, а також ранніх моделей теорії фрустрації-агресії агресивності приписується інстинктивне походження [4, с.46]. Як стабільна природжена властивість, що набувається в процесі онтогенезу та лише підлягає протягом життя змінам щодо притаманних форм та рівня, агресивність розглядається в межах біологічних підходів [13, с.103]. Прибічники біхевіоріальних підходів, навпаки, трактують агресивність як набуту властивість, що формується досвідним шляхом, починаючи з раннього дитинства [20, с.15]. Деякі дослідники намагаються пом'якшити протиріччя, стверджуючи, що різні види агресії мають різне походження. Зокрема, Е. Фромм розглядає два відмінних один від одного види агресії: «доброякісну» (захисну), яка закладена у філогенезі, та «злоякісну», яка притаманна лише людині і засвоюється протягом життя [9, с.123]. Р. Берон та Д. Річардсон підкреслюють, що про агресивні дії слід говорити лише в тому випадку, коли їх об'єктом є живі істоти [15, 28]. Е.Фромм розглядає агресію більш широко: як заподіяння шкоди будь-яким живим та неживим об'єктам [12, с.89]. Ми погоджуємося з точкою зору Е. Фромма в тій мірі, в якій дії, спрямовані на пошкодження неживих об'єктів або тварин, мають проекцію на людину, людський світ. Агресивним є пошкодження майна як бажання нашкодити кому-небудь, заподіяння шкоди тваринам, оскільки воно несе в собі заперечення життя. В тому ж сенсі акти вандалізму слід розглядати як агресію проти людства, його надбань, проти творіння людських рук. Таким чином, в нашому дослідженні ми будемо дотримуватися такого визначення: агресія ‒ це поведінка (що виражається в діях або у відсутності дій, в реальній, символічній або удаваній формі), за якої особа свідомо припускає заподіяння будь-якої фізичної чи психічної шкоди іншому або самій собі. На сучасному етапі переважна більшість дослідників вважають за необхідне розрізняти поняття «агресія» та «агресивність» [8, с.47]. Така тенденція випливає з необхідності відокремлювати особистість, її якості від її поведінки. Зокрема, Ю. Антонян, Ю. Щербініна розглядають можливість констатувати агресивну поведінку неагресивних особистостей [16, с.90]. З іншого боку, як свідчить Ю.Антонян, агресивність особистості не обов'язково проявляється в агресивних діях [7, с.33]. Під агресивністю Л. Берковіц, А. Реан пропонують розуміти властивість особистості, яка виражається в готовності до агресії в найрізноманітніших ситуаціях [13, с.67]. Л. Хьюсман та Л. Ерон визначають агресивність як схильність до поведінки, що має наміром завдати шкоди або роздратувати іншу особистість. А.Р. Ратінов пов'язує агресивність з будовою мотиваційної сфери, специфікою системи цінностей і визначає її як «особистісну позицію, властивість особистості, що полягає в наявності деструктивних тенденцій (диспозицій) у сфері суб'єктно-об'єктних відносин, а також в готовності та наданні переваги використанню насильницьких засобів для реалізації власної мети» [10, с.93]. В цьому сенсі А.О. Реан вбачає можливим говорити про потенційно агресивне сприйняття та потенційно агресивну інтерпретацію як про сталу особистісну особливість світосприйняття і світорозуміння [4, с.61]. Л.Б. Колчіна окремо виділяє агресивне ставлення до інших, яке характеризується ворожістю, злістю, гнівливістю в сукупності з високими показниками особистісної агресивності [7, с.111]. Отже, агресивність ‒ це психологічна властивість особистості, що характеризується внутрішньою готовністю до агресії. Агресивність має зовнішній вираз у конкретних агресивних проявах у вигляді переконань, висловлювань агресивного змісту, афектів (Л. Берковіц) [12, с.65], поведінки (Р.Берон) [19, с.40]. Відмінність між агресивним станом та агресивністю ми вбачаємо у тому, що агресивність являє собою відносно сталу особистісну властивість, в той час як стан агресії, як і будь-який інший психологічний стан, відображає загальні особливості статики та динаміки психічного життя на даний момент і є обмеженим в часі. Агресію часто ототожнюють з фізичним та психічним насиллям [11, с.6]. Як зазначають А. Бандурка та А. Зелінський, поняття агресії ширше за поняття насилля. Насилля ‒ найбільш гостра й небезпечна агресивна поведінка [11, с.73]. Г. Бреслав відзначає таку специфічну ознаку насилля, як вихід за межі доцільності [14, 10]. Отже, спираючись на аналіз наукової літератури, ми уточнили зміст понять «агресія», «агресивність», «агресивний стан», «агресивний прояв». В нашому дослідженні ми надалі будемо виходити з такого визначення агресії: агресія ‒ це поведінка (що виражається в діях або у відсутності дій, в реальній, символічній або удаваній формі), за якої особа свідомо припускає заподіяння будь-якої фізичної чи психічної шкоди іншому або самій собі. Під агресивністю ми розуміємо психологічну властивість особистості, що характеризується внутрішньою готовністю до агресії. Агресивність має зовнішній вираз у конкретних проявах у вигляді переконань, висловлювань агресивного змісту, афектів, поведінки. Агресивність як відносно стала особистісна властивість відрізняється від стану агресії, який являє собою тимчасовий зріз психіки та проявляється у гострому переживанні гніву, втраті самоконтролю, імпульсивній безладній активності, бажанні «зірвати зло» на будь-кому, або ж у прихованій недоброзичливості та озлобленості. Таким чином, агресія та агресивність відрізняються від таких близьких за змістом явищ, як насилля, жорстокість, ворожість, булінг, асертивність, деструкція. Аналіз понять «агресія» та «агресивність» в контексті глобальних філософських категорій добра та зла, любові та ненависті, духовності та бездуховності показав необхідність розрізняти два цілком протилежні види агресивності ‒ деструктивну та конструктивну. Якщо деструктивна агресивність є ознакою зла, бездуховності, то конструктивна агресивність має позитивний духовний зміст.