Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність кваліфікаційної роботи полягає в тому, що кількість дітей з аутизмом зростає з кожним роком. За даними МОЗ, щорічно, кількість дітей з аутизмом зростає на 30%. Статистичні дані ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) свідчать про те, що із 160 новонароджених, одна дитина з аутизмом. За показниками центру з контролю та профілактики захворювань в США (Centers for Disease Control and Prevention) у 2012 році кожній 88-й дитині діагностували аутизм. У 2018 році кожна 59-та дитина характеризувалася аутистичними розладами. Статистика не перестає зростати, про це свідчать показники 2020 року: 1 дитина із 54 новонароджених. Дослідження показують, що частіше аутизм діагностують у хлопчиків, адже кожен із 34-х відрізняється відповідними атиповими відмінностями. В той час, коли у кожної 144-ї дівчинки спостерігають аутистичні прояви.
За різного трактування вченими вищезазначеного терміну в основні частині досліджень аутизм розглядається не як захворювання з певною етіологією (причини та умови виникнення тієї чи іншої хвороби), а як синдром, що поєднує атипові поведінкові характеристики.
Аутизм – це розлад, що має різні форми прояву, де проблематичність вивчення викликана взаємопов’язаним характером когнітивного, мовленнєвого, соціального і емоційного розвитку дитини. Порушення будьякої із цих функцій наносять проблеми і на всі інші функціонуючі сфери дитячої психіки.
Відхід від реальності у світ власних переживань, крайня форма самоізоляції, обмеженість у вираженні емоцій, неадекватне реагування і дефіцит соціальної взаємодії – все це відмінні риси аутизму, загадкового комплексу психічних і поведінкових розладів, що становлять зростаючу світову проблему. Незважаючи на майже півстолітню історію досліджень, серед учених і далі точаться дискусії стосовно того, які причини аутизму є основними. Оскільки він є рідкісним розладом, що має різноманітні форми прояву, тому доволі важко піддається вивченню. Обумовлено це найперше взаємозв’язаним характером соціального, когнітивного, мовленнєвого і емоційного розвитку в перші роки життя дитини. Порушення будь-якої з цих функцій позначаються на інших аспектах функціонування психіки дитини. Зокрема, проблеми у сфері соціального розвитку призводять до відставання в мовленнєвому розвитку, і навпаки [2, с. 4-5].
Сучасні уявлення про причини й механізми розвитку аутичного порушення базуються на численних даних, які свідчать про наявність вираженої патології на різноманітних рівнях організму, від психічного та нейрофізіологічного до нейрохімічного й анатомічного, а також – на результатах генетичних досліджень. Варто зазначити, що донині не існує єдиної концепції щодо чинників виникнення аутизму. Відомо, що в етіології та патогенезі цього розладу важливу роль відіграють генетичні й біологічні фактори (різні патології вагітності, родові травми, асфіксія під час пологів, чинники, що впливають після народження) [23, с.56].
При цьому необхідно зазначити, що на сьогодні багато питань щодо психологічної допомоги у комплексному процесі психолого-педагогічної роботи серед означеної категорії дітей залишаються не розкритими. Діти з розладами аутичного спектра є тією категорією, для якої, на жаль, у нашій країні не створені умови розвитку та навчання. Складність та різноманітність прояву цього феномену загалом та безпосередньо порушень у кожної конкретної дитини зумовлює необхідність виваженого, суворо індивідуального підходу в організації психодіагностичної роботи. Ранній початок корекційної роботи у комплексі з іншими необхідними заходами медикаментозного, логопедичного та реабілітаційного спрямувань виступає важливою передумовою та запорукою розвитку комунікативної функції таких дітей та можливості прийнятного функціонування у суспільстві.
Власне тому, проблема психокорекційної роботи серед дітей із порушенням аутичного спектру є неаби-як актуальною та дуже далекою від свого остаточного вирішення.
Актуальність теми та важливість психодіагностичної та психокорекційної роботи з дітьми з РАС обумовили вибір теми дослідження: «Психологічні особливості осіб із аутизмом».
Об’єкт дослідження: аутизм як психологічна проблема.
Предмет дослідження: психологічні особливості осіб із аутизмом.
Мета дослідження: на підставі теоретичного аналізу та емпіричного дослідження з’ясувати особливості проявів осіб із аутизмом та розробити практичні психокорекційні рекомендації.
Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:
1.Здійснити аналіз наукових підходів щодо дослідження психологічних особливостей осіб із аутизмом у науковій літературі.
2.Описати організацію дослідження, обгрунтувати психодіагностичний інструментарій та охарактеризувати контингент обстежуваних.
3. З’ясувати прояви психологічних особливостей осіб із аутизмом.
4. Розробити практичні рекомендації щодо психокорекційної роботи з аутистами.
Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: теоретичні: аналіз психологічних джерел, програм, навчально-методичних посібників, з метою визначення сутності психологічних особливостей осіб із аутизмом; емпіричні: пряме й опосередковане спостереження за дітьми із аутизмом з метою вивчення їх особливостей розвитку; психодіагностичний експеримент з метою перевірки доцільності розробленої експериментальної методики у психокорекційній роботі з дітьми з аутизмом; діагностичні методи: бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності розробленої методики із впровадженням підібраних методик у корекційну роботу з особами із аутизмом ; статистичні: методи логіко-математичної обробки експериментальних даних.
Рівень вивчення проблеми. Уперше про аутизм заговорили у двох протилежних частинах світу – Сполучених Штатах Америки та Австрії – Лео Каннер та Ганс Аспергер. Саме Л. Каннер влучно описав класичну тріаду симптомів аутизму, яка й досі залишається незмінним стандартом у діагностичних класифікаціях розладів спектра аутизму. Також цей дефект вивчали чимало інших науковців, розглядаючи його з різних позицій. Найвідомішими з-посеред них були: С. С. Мнухін, О. С. Нікольська, Е.Орніц, К. Джіллберг, Е. Р. Баенська, М. М. Ліблінг, І. А. Костін, М. Ю. Веденіна, А. В. та О. С. Аршатські, О. Романчук та інші [34, с.74].
Різні аспекти проблеми аутизму досліджували багато українських науковців, зокрема: Я. Багрій, Н. Базима, І. Марценківський, К.Островська, Т. Скрипник, В. Тарасун, Г. Хворова, А. Чуприков, Д.Шульженко та ін.).
Дослідженням розвитку дітей з розладами аутичного спектру (РАС) займалися Н. Базима, А. Колупаєва, Л. Савчук, К. Лебединська, Л.Рибченко, Т. Скрипник, Е. Шоплер та інші вчені. Методи емоційної регуляції розроблені такими фахівцями з аутизму як О. Нікольська, О.Баєнська, М. Ліблінг, О. Лютова, Г. Моніна та ін. Переваги цих методів у тому, що завдяки їхньому впливу дитина опановує навички довільної організації поведінки.
Елементи наукової новизни та практичне значення одержаних результатів. У роботі на сучасному рівні визначено сутність поняття «аутизм»; обґрунтовано і розроблено критерії, показники та рівні психодіагностичної методики визначення психологічних особливостей в осіб із аутизмом.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані у психологічній практиці, закладах освіти, під час проходження студентами психологічної практики та науково-дослідницької роботи.
Експериментальна база дослідження:…………………………….
Апробація результатів дослідження: результати роботи не апробовувалися.
Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів основного тексту, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи –136 акушів.
РОЗДІЛ 1
АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСІБ ІЗ АУТИЗМОМ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Аутизм – це важка форма патології розвитку, що вражає нервову систему, виникає як результат порушення функцій головного мозку і проявляється у вигляді затримки розвитку основних навичок, всебічного дефіциту соціальних дій і спілкування, односторонніх інтересів і повторюваних дій. Аутизм є важким порушенням розвитку (ВПР) (pervasive developmental disorders PDDs), яке характеризується серйозними недоліками у формуванні соціальних і комунікативних навичок, а також проявами стереотипних інтересів і патернів поведінки (D. J. Cohen & Volkmar, 1997; S. L. Harris, 2000) [41].
Упродовж майже всього XX століття аутизм і шизофренію вважали одними з форм психічної патології, і лише нині встановлено, що вони є проявами різних розладів. У міжнародній системі класифікацій МКХ-10 аутизм входить до рубрики «Загальні розлади розвитку» (F84) як частина розділу «Порушення психологічного розвитку» (рубрики F80–F89) [18, с.23].
Починаючи з 2018 року на практиці застосовується новий набір критеріїв для діагностики аутизму.
Ці критерії є частиною довгоочікуваного оновлення до “Міжнародної класифікації хвороб”, підготовленого Всесвітньою Організацією Охорони здоров’я (ВООЗ). Останній проект посібника, який отримав назву МКХ-11 об’єднує аутизм, синдром Аспергера та первазивний розлад розвитку в єдиний діагноз – “розлади спектру аутизму» (код 6A02).
У новій версії МКХ розлад аутистичного спектра ділиться на підтипи із зазначенням наявності/відсутності розладів інтелекту і зазначенням здатності людини використовувати «функціональну мову» (усну чи письмову).
Зміни в МКХ-11 відображають критерії п’ятого видання «Діагностичне та статистичне керівництво по психічним розладам» (DSM-5), випущеного у 2013 році [6, с.158].
Проте, «МКХ-11 приймає деякі кращі частини DSM, не потрапляючи в ті самі підводні камені», – говорить Фред Волкмар, професор дитячої психіатрії, педіатрії та психології в Центрі вивчення дитини в Йєлі, який був критиком DSM -5.
Особливості аутизму, викладені в МКХ-11, потрапляють в ті самі дві категорії, що і в DSM-5: труднощі в ініціації та підтримці соціального спілкування та соціальної взаємодії, а також обмежені інтереси та повторювані форми поведінки. Попередні версії кожного посібника включали третю категорію для мовних проблем.
Обидва нові посібники дозволяють клініцистам діагностувати аутизм поряд з іншими умовами, такими як розлади тривоги або гіперактивності дефіциту уваги; попередні ж версії дозволяли клініцистам вибрати лише один з цих діагнозів.
Але є також і відмінності між двома навчальними посібниками. МКХ-11 містить докладні рекомендації щодо розрізнення аутизму з інтелектуальною недостатністю та без неї. Натомість DSM-5 просто визнає, що аутизм та інтелектуальна недостатність можуть співпадати.
Обидва класифікатори DSM-5 та МКХ-11 включають дезінтегративний розлад дитячого віку у спектр аутизму [36, с.88].
Але DSM-5 не включає регресію як критерій діагностики аутизму. МКХ-11 називає “втрату раніше набутих навичок” як функцію, за допомогою якої лікарі можуть встановити діагноз.
На відміну від DSM-5, МКХ-11 є більш гнучким та не передбачає, що особа повинна мати певне число або комбінацію функцій, щоб відповідати «порогу» аутизму. Натомість наводиться список різних визначальних функцій, які дозволяють лікарю вірно визначити діагноз [28, с.90].
Діагноз розладу спектра аутизму ставлять у 3–5 років і базуються на таких основних симптомах, як схильність до стереотипності, непереносимість змін у навколишньому середовищі тощо. Хоч основні симптоми аутизму і виокремили серед багатьох інших, проте етіологію й патогенез причин виникнення науково не підтверджено і не з’ясовано. Пріоритетного значення надають генетичним чинникам, що зумовлюють природний характер порушень. Про це свідчать факти виявлення випадків цього розладу в родинах, де вже є особи з цим розладом. Інші ж науковці припускаються думки, що він виникає внаслідок пренатального порушення ЦНС.
Можна нарахувати з десяток теорій виникнення аутизму, тому виокремлено три концепції причин розладу спектра аутизму:
1) поведінкову, або біхевіористичну (M. G. Aman, J. W. Bodfish, K. C. Dominick, S. Folstein, J. Lainhart, M. H. Lewis та інші);
2) біологічну, до якої входять генетичні концепції, теорії, пов’язані з дією пренатальних чинників, нейрохімічні та імунологічні концепції (В. В. Лебединська, С. С. Мнухін, О. С. Нікольська, І. А. Скворцов та інші);
3) когнітивну (U. Frith, A. Leslie, S. Baron-Cohen) [17, с.78].
Аутизм із позиції біхевіоризму (поведінкового напрямку) розглядають на рівні поведінкових проявів. За визначенням біхевіоральної психології, аутизм – це синдром поведінкових дефіцитів і надлишків, які можуть змінюватись під впливом спеціальних ретельно спланованих, конструктивних взаємин з оточуючими. Водночас дефіцитом поведінки є те, що дитина не робить або робить недостатньо, а надлишком – рухи і дії дитини, які часто проявляються і перетворюють її поведінку на неадекватну та неефективну, заважаючи конструктивній взаємодії з довколишнім середовищем [12, с.156].
