Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. В ході історичного розвитку психологічної думки проблеми мислення давно привертали до себе увагу не тільки психологів, а й представників суміжних галузей знання. Проте предметом спеціальної розробки вони стали тільки в кінці XIX і на початку XX ст. Тема вивчення мислення залишається актуальною і зараз. Мислення вивчають і психологія, і фізіологія, і патологія, і психіатрія. Шляхом спостереження, експерименту, тестування, клінічних досліджень виявляють дефекти розвитку мислення, знаходять способи їх корекції. Все це було б неможливо, без знання основ процесу розвитку мислення, без дослідницької діяльності класиків психології і сучасних вчених.
У вітчизняній психології проблема мислення розвивається в рамках психологічної теорії діяльності. Слід зазначити, що, незважаючи на численні теоретичні пошуки та експериментальні дослідження, єдиної думки про структуру та природу мислення немає. Безперечним в даний час є те, що мислення – це один з вищих пізнавальних психічних процесів, що робить істотний вплив на всю діяльність людини, а також те, що в структурі мислення можна виділити певні розумові операції. У зарубіжній літературі мислення також розглядається в рамках проблеми формування умінь і навиків, велика увага приділяється проблемі несвідомих форм мислення та вивченню залежності мислення від мотивів і потреб людини.
Дослідження мислення у психологічній науці представлена у різних вітчизняних та зарубіжних концепціях та теоріях: концепція, яка розглядає мислення як діяльність (О. Леонтьєв, П. Гальперін, О. Тихомиров); теорія, яка розглядає мислення як внутрішній процес (С. Рубінштейн, А. Брушлінський, О.Матюшкін); концепція, яка визначає мислення як вищу психічну функцію (Л.Виготський), теорії мислення в психології асоціанізму (Д.Гартлі, Дж. Прістлі, Дж. С. Мілль), мислення як ланцюг специфічних операцій, які служать методами, спрямованими на вирішення завдання (О. Кюльпе, Н. Ах, К. Марбе), концепція мислення як перетворення структури наочних ситуацій (К. Коффка), концепція мислення, в якій воно розглядається як біологічний процес (Ж. Піаже).
Втім, у роботах вітчизняних та зарубіжних психологів, як правило, розглядаються лише деякі аспекти дослідження мислення в психології, але не проблема в цілому. На сьогоднішній день не всі аспекти проблеми мислення вивчені в повній мірі. Звідси суперечність: великий інтерес до теми в сучасній науці, з одного боку та її недостатня опрацьованість, з іншого, обумовили вибір теми курсового проекту: «Мислення як процес і діяльність».
Мета дослідження: теоретично дослідити мислення як психічний пізнавальний процес та форму діяльності людини.
Для вирішення поставленої мети дослідження сформульовані наступні завдання:
1. Охарактеризувати мислення як психічний пізнавальний процес.
2. Ознайомитися з видами та формами мислення.
3. Дослідити діяльнісну сторону процесу мислення: процес розв'язання задач.
4. Проаналізувати взаємозв’язок мислення та творчої діяльності.
Об'єкт дослідження: мислення.
Предмет дослідження: мислення як пізнавальний процес та форма діяльності.
Для розвязання визначених завдань використано комплекс теоретичних методів дослідження: аналіз, систематизація й узагальнення даних, представлених у науковій літературі щодо сучасного стану досліджуваної проблеми.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ МИСЛЕННЯ ЯК ПСИХІЧНОГО ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
1.1. Мислення як психічний пізнавальний процес
Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів і сприйняття, що і породжує людське мислення. Вона супроводжує всі розумові процеси людини. Саме думка виходить за межі чуттєвого, розширює межі і глибину пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між речами, веде нас від відомого до невідомого. За своєю природою ми є раціональними істотами, як підкреслював французький філософ Ж.-П. Сартр: "Мої думки ‒ це я сам. Ось чому я не можу стояти на місці. Я існую, бо мислю, і не можу перестати мислити".
Мислення є передумовою щастя, воно дарує нам велику радість, пробуджує смак до прекрасного і великого, звільняє від лінощів і нудьги.
Г. Сковорода говорив: "Коли пізнаєш істину, то сонце входить у кров твою". До роздумів нас спонукають здебільшого проблемні ситуації. Це своєрідний внутрішній конфлікт між знанням і незнанням. Проблемні ситуації виникають через брак інформації та знань. Існуючі проблеми активізують мислення людини. Філософія стверджує, що мислення ‒ це соціально обумовлений процес, якість якого змінюється в ході розвитку. Сенека передбачив: "Настане час, коли наші нащадки дивуватимуться, що ми не знали того, що так очевидно". І це зрозуміло, адже сьогодні запас людської інформації, доступної завдяки мисленню, значно розширився.
Мисленнєвий процес вивчається не лише психологією, а й філософією, логікою, кібернетикою та лінгвістикою. Особливе місце в цьому контексті посідає психології. Психологія не тільки описує, але й пояснює процес мислення людини. Вона розкриває природу і хід думок, за яких умов, як і чому вони з'являються, як розвиваються і вдосконалюються закономірності мислення і причини їх перебігу.
Мислення ‒ це психічний процес пошуку і відкриття нового, істинного і глибокого в результаті аналізу і синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ загалом та опосередковано (через мову). При цьому важливими є також зв'язки між предметами та явищами.
Мислення ‒ це інтелектуально-практична діяльність, що поєднує пізнання з творчим перетворенням образів та уявлень, які зберігаються в пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності в результаті розумової праці.
Мислення тісно пов'язане з джерелом думки та є її основою ‒ чуттєвим пізнанням. Через відчуття і пізнання мислення безпосередньо пов'язане з навколишнім світом і є відображенням його дійсності. Однак у процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання і відкриває явища, які не можуть бути безпосередньо сприйняті.
Людська думка, в будь-якій формі, неможлива без мови. Мислення є матеріальним, існуючим в оболонці мови, а акт мислення, який є одним із принципів, є об'єднанням знань, досвіду, інтелектуальних дій і власного ставлення до тієї чи іншої діяльності. Це пояснюється тим, що мислить не тільки мозок, але й жива людина. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина створює асоціації, тобто встановлює зв'язки між об'єктами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Аристотель. Він вивів закони асоціацій, засновані на схожості, контрасті та безперервності.
Німецький психолог Г. Еббінгауз проводив експериментальні дослідження природи асоціацій. На його думку, вивчення будь-якого матеріалу на основі асоціацій не займає багато часу. Асоціації заглиблюються в природні явища, шукають схожість між об'єктами і розкривають їхню природу та особливості:
Роса, немов розсипаний алмаз,
Дрижить на кожнім листі,
Трава - як ізмарагд, галуззя - як топаз,
В казковому намисті.
(Б. Лепкий)
Асоціації допомагають виявити відмінності та протилежні якості, щоб підкреслити специфіку певного об'єкта:
На двоє створено богом вино:
Розумним на радість, на згубу дурному;
Багатство - на двоє теж дано воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
(І. Франко)
Ми встановлюємо зв'язки між об'єктами на основі їхньої близькості у часі та просторі:
Повіє вітер по долині...
Встануть сердеги працювать,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать...
(Т.Шевченко)
Отже, асоціації ‒ це суб'єктивні образи зв'язків між об'єктивними явищами реального світу та об'єктами, що існують поза людською свідомістю.
