Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Уява як пізнавальний психічний процес тісно пов'язана з усіма іншими когнітивними процесами і бере участь у регуляції цілеспрямованої діяльності людини та формуванні образів бажаного майбутнього. Уява спрямовує людську діяльність, надаючи суб'єкту здатність передбачати майбутнє, і відіграє важливу роль у процесі творчої діяльності.
На думку видатних дослідників, особливо Л. Виготського, уява є новоутворенням розвитку в цей період дітей молодшого шкільного віку. Активна уява починає проявлятися значно раніше, але її довільність є новоутворенням молодшого шкільного віку, а уява в цей період розвивається особливо бурхливо і має вирішальний вплив на всі види діяльності та рухів дитини.
Одна з основних функцій уяви полягає в тому, щоб забезпечити зв'язок свідомої діяльності з попереднім передбаченням її мети. Уява гарантує довільність людської діяльності та її планування. Без уяви людина не змогла б передбачати реальність. Завдяки уяві можна покладатися на різні припущення про майбутнє і можливі результати в навчанні та діяльності. Уява має вирішальне значення в процесі навчання і творчості учнів. Це пов'язано з тим, що уява дає учням можливість не тільки безпосередньо думати про явище, але й розрізняти його, розглядати під різними кутами зору, заглиблюватися в певні аспекти об'єкта або явища і проектувати його в образ бажаного майбутнього. Уява тісно пов'язана зі сприйняттям і, на відміну від сприйняття, здатна не тільки засвоювати отримані образи та інформацію, а й творчо перетворювати їх, що є основою і ключем до реалізації творчості.
Розвиток уяви дитини є однією з передумов випереджаючого розвитку всіх пізнавальних психічних процесів, необхідних для формування здорової та всебічно розвиненої особистості.
Оскільки люди набувають досвіду в процесі онтогенезу нерівномірно, уява має специфічні особливості на кожному віковому етапі розвитку. Так, глибина досвіду дорослих глибша, ніж у дітей, але в той же час діти мають зовсім інші цінності та ставлення до свого оточення, тому їхня уява розвивається по-іншому і має унікальний патерн функціонування. Уява дає можливість формувати та актуалізувати ставлення дитини до світу.
Питання уяви посідає важливе місце у вивченні вітчизняної психології. Процеси уяви та її особливості розглядалися в роботах багатьох вчених, але складний і невловимий характер процесів та недосконала методика вивчення вродженої уяви завжди були перешкодою для досліджень у цій галузі.
У працях таких видатних учених, як Л. Виготський, О. Дьяченко, А.Матюшкіна, С. Рубінштейна, Б. Теплова, Л. Шрагіної висвітлені погляди на розвиток уяви як психологічної основи творчості так і креативності. Напрацювання таких науковців як І. Волощук, В. Клименко, А. Машталір, О. Савченко, Г. Тарасенко, О. Філінчук ‒ аналізують основні проблеми розвитку уяви молодших школярів. Творчу уяву школярів досліджували Г.Костюк, О. Леонтьєв, В. Моляко, Я. Пономарьов. Не зважаючи на численні дослідження даного феномена, все ж, психолого-педагогічна наука приділяє недостатньо уваги вивченню уяви.
Уява надає індивіду здатність не тільки відтворювати сприйняту інформацію, а й переробляти її, створюючи нові ідеї, способи вирішення проблем та раніше невідомі образи.
Власне, актуальність та недостатня розробленість проблеми і послугували вибором теми дослідження: «Види уяви. Їх сутність та розвиток».
Об’єкт дослідження ‒ уява як психологічний процес.
Предмет дослідження ‒ види уяви, їх сутність та розвиток.
Мета дослідження полягає в тому, щоб теоретично дослідити сутність видів уяви та їх розвиток.
Завдання дослідження:
1. Теоретично обгрунтувати особливості уяви як психічного процесу. Охарактеризувати різновиди уяви.
2. Дослідити фізіологічні основи процесів уяви та її форми.
3. Визначити роль уяви в розвитку особистості.
4. Представити методичний матеріал для розвитку уяви.
5. Сформувати практичні рекомендації щодо формування уяви на різних вікових етапах.
Для розв’язання визначених завдань використано комплекс теоретичних методів дослідження: аналіз, систематизація й узагальнення даних, представлених у науковій літературі щодо сучасного стану досліджуваної проблеми.
Практичне значення курсового проекту полягає у обгрунтуванні наукових засад щодо дослідження видів уяви, їх сутності та розвитку; розробці практичних рекомендацій щодо формування уяви на різних вікових етапах.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (21 найменування).
Загальний обсяг роботи стновить 36 аркушів, з них 31 аркуш ‒ основного тексту.
РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ ПІДХОДИ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИДІВ УЯВИ
1.1. Уява як психічний процес. Різновиди уяви
Уява ‒ це пізнавальний психічний процес, за допомогою якого людина прагне створити новий образ предмета чи явища на основі образу предмета чи явища з минулого перцептивного досвіду [8, c.124]. Основною стимулюючою передумовою виникнення і розвитку уяви є потреба в прогнозуванні власної поведінки, яка виникає в процесі діяльності.
Уява забезпечує свідому діяльність людини. Основою для функціонування уяви є образи, набуті в минулому досвіді людини (минулий перцептивний досвід). Образи, що виникають в уяві людини, регулюють її діяльність і відображають її мотиви, емоційні переживання та особливе бачення світу [7, с.56].
Уява реалізується через особливу феноменологію здатності відтворювати образ сприйняття в його динамічній і постійній трансформації та виникненні нових образів, унікальні комбінації яких є результатом розумової діяльності та моментів інтенсифікації активності людини.
Це особливий психічний процес, який стимулює допитливість особистості як об'єкта уяви, дозволяє людині думати про себе та інших у минулому і майбутньому, дає людині можливість усвідомити себе в часі, в різних часових трансформаціях і у відповідних їм контекстах, емоційно захоплює і вражає людину, її діяльність, розвиток, забезпечуючи безперервність і плинність зв'язків [10, с.67].
Тому без уяви людина була б здатна лише безпосередньо сприймати інформацію, яка потрапляє до її свідомості в даний момент, і не змогла б маніпулювати, формулювати та досліджувати складні концепції [19].
Образ, який існує окремо від теперішньої актуальної дійсності і є тим образом, який складає основу уяви людини іїї змістовну предметну наповнюваність. Уява тим не менш по своїй суті є пізнавальним процесом і здійснюється в тісному зв’язку з іншими пізнавальними процесами, створюючи цілісний контекст пізнавальної та творчої активності людини.
Зважаючи на такі закономірності («своєрідну синтетичність уяви»), закономірною трудністю є відокремлення уяви від інших пізнавальних процесів, визначення її характеристик, властивостей, механізмів, структури, диференційований опис феноменології уяви є також непростою проблемою, тож сама змістовність процесів уяви та її феноменологія не отримала достатнього збагачення і на даний час залишається у полоні класичного психологічного представлення.
Можливий вихід для подолання проблеми труднощів виокремлення уяви та виходу із певного тупика проблем недослідженості уяви є забезпечення певної низки умов.
Уява гарно розкриває себе та може бути повноцінно досліджена в складній, проблемній ситуації, коли способи вирішення проблеми є невідомими, чи не реалізовувалися раніше в досвіді [18, с.90].
Хоч образи уяви завжди і відходять від дійсності, без дійсності їх існування не є можливим. Необхідною передумовою створення образу, активізації процесу уяви є діяльність, активні дії людини, в результаті яких і виникає потреба в уяві.
Уява спочатку використовує накопичені в пам’яті людини образи, а вже потім створює з них нові, перетворюючи і комбінуючи їх у нових унікальних поєднаннях. Не дивлячись на це, цікавим є той факт, що при цьому уява передує діяльності, виникає як її передумова.
Аналізуючи даний факт, ми також доходимо висновку, що уява пов’язана з усіма іншими пізнавальними психічними процесами та існує у тісному психологічному поєднанні з ними. Якби пам’ять не зберігала раніше оформлені досвідом образи, то для уяви не було б матеріалу для трансформацій та продукування [6, с.109].
Для того, щоб уява могла випередити та «штовхнути» діяльність вперед, їй потрібно створити такий образ, який є для людини абсолютно чи в ряді вимірів новим, не був раніше в її досвіді сприйняття. Коли такий образ виникає у свідомості, він може здаватися дивним, не можливим до реалізації на практиці, проте саме такий образ і може стати проривним, піднести діяльність людини на новий рівень [3, с.59].
Таким чином, уява існує, функціонує та розвивається в контексті взаємодії людини зі світом. Виникаючи у відповідь на вплив об’єктивної реальності на людину, уява не тільки відображає дійсність а й доповнює її, надає можливість змінювати дійсність, випереджаючи її діяльність в образах майбутнього.
В онтогенетичному розвитку уяви характерною закономірністю є те, що спочатку процес уяви має «відносно простий характер», який не відповідає її провідній функції та не репрезентує цю функцію у повному обсязі, а лише частково, проте в процесі розвитку людини уява ускладняється, набуває нових можливостей та розкривається через них («стає складною») [9, с. 128].
Як стверджує В. Роменець, уява характеризується тим, що перетворює образи, забезпечує фантазування дитини, але разом з тим і відображає об’єктивну дійсність, поєднує реальне і абстрактне [11, с.87].
У свій час Т. Рібо зауважив, що в розвитку уяви відбувається поступове сповільнення її розвитку і уява, на його думку, поступово поступається мисленню, з яким вона найбільше пов’язана. Це обумовлено тим, що образи світу у людини стають більш стійкими, а відповідно до цього посилюється процес міркування, активністю якого витісняється уява. Коли уява вже повністю сформована, вона підпорядковується мисленню, допомагаючи йому.
Такі особливості розвитку уяви, зумовлюють її «витіснення» у деяких людей, її поступове згасання. Разом з цим, саме така ієрархія психічних процесів, на думку дослідників, дозволяє реалізовуватись творчості [14, с.52].
Слід розуміти, що уява, яка забезпечує нам можливість відриву від реальності, хоч і потрібна нам для забезпечення майбутньої діяльності, вона не завжди це виконує. Причиною цього є те, що розвинений понятійний апарат теж надає людині більші можливості — можливість абстрагуватись і створити образ того, що шукає людина. Відмінність полягає у тому, що уява дозволяє не тільки створити образ того, що може бути знайдене, а й створити образ того, що не існує, проте відповідає потребі людини.
