Зразок роботи
На підставі проведеного дослідження можна зробити такі основні висновки.
1. Створено чимало соціально-психологічних теорій особистості, які дають змогу говорити про неї як про індивідуальне й водночас соціально-психологічне явище. До найвідоміших можна віднести психоаналіз (3. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні), поведінкову школу (біхевіоризм), розуміння особистості з позицій гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс), когнітивний підхід (Дж. Келлі, Дж Роттер), гештальттерапію (Ф. Перлс), теорії самоактуалізації (К.Роджерс, А. Маслоу), теорію інтенціональності (Ш. Бюлер).
Великий внесок у вивчення природи особистості та обґрунтування її методологічних і теоретичних засад зробила вітчизняна психологічна наука. Основні теорії особистості у вітчизняній психологічній науці такі: типологія особистостей О. Лазурського; культурно-історична теорія особистості Л. Виготського; теорія особистості С. Рубінштейна; діяльнісна теорія особистості О. Леонтьева; теорія особистості Б. Ананьєва; концепція особистості Г. Костюка.
2. Варто відзначити, що згідно з теорією психоаналізу рушійною силою, мотивами поведінки людини в соціумі є несвідомі біологічні потяги та інстинкти. Її засновник З. Фрейд, вважав, що душевний стан людини зумовлюється співвідношенням несвідомого (інстинктів, потягів, імпульсів) і свідомого, яке є результатом впливу соціального оточення. Боротьба між ними завжди драматична і призводить до конфліктів людини із суспільством. Розвиваючи вчення Фрейда, швейцарський психолог і психіатр К. Юнг розглядав особистість як складне структурне явище, що поєднує в собі індивідуальне несвідоме і колективне несвідоме. Змістом колективного несвідомого є apxeтипи — наділені енергетичною силою певні загальні форми уявлень, що у процесі індивідуального життя наповнюються особистим емоційним та образним змістом.
3. На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції ("Воно", "Я" та "Над-Я"). Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Е. Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою тільки у світлі впливу культури, що існує у даний конкретний момент часу. Фромм намагався розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, економічних, політичних, релігійних і антропологічних чинників у формуванні особистості. Згідно з К. Хорні, для дитинства характерні: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні тощо. Але головною в розвитку дитини є потреба в безпеці - бути улюбленою, бажаною і захищеною.
4. Отже, основні положення гуманістичної психології стосовно особистості можна сформулювати таким чином: людину слід вивчати тільки в її цілісності; кожен індивід є унікальним, саме тому аналіз окремих випадків не менш виправданий, ніж статистичні узагальнення; головною психологічною реальністю є переживання людиною світу й себе в ньому; життя особистості має розглядатися як єдиний процес становлення й буття людини; індивід є активною, творчою особою; людина володіє потенціями до безперервного розвитку й самореалізації; особистість наділена певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.
5. Л. Виготський вважав, що основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку. Центральним пунктом перехідного віку є усвідомлення себе певною єдністю, коли поведінка стає поведінкою для себе. С. Рубінштейн розглядав особистість у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму та єдності свідомості й діяльності. За ним. особистість виступає як взаємозв'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні дії. До цих внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властивості та стани особистості.
6. О. Леонтьев визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини. Особистість виступає як результат інтеграції процесів, які здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення передбачають наявність свідомості та самосвідомості суб'єкта. Г. Костюк розробив власну концепцію особистості, згідно з якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати основні соціальні функції.
Магістр