індивідуально – типологічні особливості особистості (ID:159590)

Характер – це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе. Характеризуючи будь – яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи без принциповою, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально – вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний біль, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки [1]. Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання та діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров’я, віку тощо. Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам’ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування. У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв’язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі. Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, «є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем» [17]. У вченні про характер були спроби пов’язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість. Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов , не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв’язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти без яких цілісність характеру уявити не можна. У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту. У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: • Спрямованість; • Переконання; • Розумові здібності; • Емоції; • Волю; • Темперамент; • Повноту; • Цілісність; • Визначеність; • Силу [17]. Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе. Переконання – знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності ,вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно , своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям ці риси характеру не властиві. Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь – яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості. Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей. Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним. Безвільні ж люди – слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість. Характер – це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер – це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру – спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент – інтегративно виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.[2;с.242-244] Аналізуючи риси характеру, слід враховувати, що характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі. Кожна з цих властивостей акумулює у собі декілька якостей особистості. Повнота характеру вказує на гармонійний розвиток розумових, моральних, емоційно – вольових якостей особистості, різнобічність її прагнень і захоплень. Цілісність характеру – це єдність психічного складу людини, незалежність проявів рис характеру від ситуацій, відсутність розбіжностей у поглядах, єдність слова та діла. Визначеність характеру виявляється у сталості поведінки, яка базується на переконаннях та моральних уявленнях, що складають смисл життя і діяльності людини. Сила характеру – це енергія, з якою людина прагне досягти поставлених цілей, її здатність до концентрації зусиль при зустрічі з перешкодами і труднощами, вміння їх долати.[5;с.228] Типологія характерів, як правило, будується на існуванні певних типових рис. Типовими називаються риси і прояви характеру, які є загальними і показовими для деякої групи людей [2]. Відповідно під типом характеру слід розуміти вираз в індивідуальному характері рис, загальних для деякої групи людей. Слід також зазначити, що всі типології людських характерів, як правило, виходять з ряду загальних ідей. 1. Характер людини формується в онтогенезі відносно рано і впродовж решти життя проявляє себе як більш-менш стійке особистісне утворення. 2. Поєднання особистісних рис, які входять в характер людини, не є випадковими. 3. Велика частина людей відповідно зі своїми основними рисами характеру може бути розділена на типові групи. Історично першими отримали широке поширення типології характеру, в основі яких лежить вчення про темпераменти, що сполучає в своїх основах фізіологічний і соматичний підходи. З точки зору цієї типології, психічна своєрідність людей визначається або особливостями фізіологічних процесів, або соматичним типом будови організму - конституцією тіла, або поєднанням тих і інших якостей (Гіппократ, Гален, Ломбразо, Сіго, Кречмер, Шелдон). Другий підхід до типології характеру запропонований Еріхом Фромом. Він в основу своєї типології поклав відношення людини до життя, суспільства і моральних цінностей. Її можна назвати соціальною типологією характерів. Узагальнивши дані спостережень за соціальною поведінкою різних людей і, співставивши з практикою роботи в клініці, він запропонував наступні типи: 1. Мазохіст - садист. Цей тип людини бачить причини невдач в людях, на них і направляє свою агресію. Обставини, що складаються, не можуть бути причиною, тільки люди або він сам. 2.Руйнівник. Виражена агресивність і активне прагнення до знищення об'єкту, що викликав крах надій у людини. 3.Конформіст - автомат. Беззаперечно підкоряється обставинам, майже ніколи немає власної думки, вираженої соціальної позиції. Це тип свідомого або несвідомого пристосованця [24].