Зразок роботи
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ВИВЧЕННЯ КОНФЛІКТУ ЯК ЗАСОБУ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ
1.1 Психологічні підходи до вивчення міжособистісних конфліктів
З позицій теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків, ідеалами є такі соціально-психологічні явища: згуртованість як ціннісно - орієнтаційна єдність, колективістське самовизначення, колективістська ідентифікація, соціальне цінний характер мотивації міжособистісних виборів, висока референтність колективу для його членів, об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. В своїй сукупності вони становлять психологію колективу.
Неодмінною особливістю соціальних відносин є міжособистісний соціально-психологічний аспект. Людину із суспільством пов'язує розгалужена система зв'язків. Основними їх елементами є суб'єкти зв'язку, предмет зв'язку – те, з приводу чого здійснюється зв'язок, і механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії і зародження взаємостосунків. Контакт може бути самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. Він поверховий, швидкоплинний, позбавлений системи споріднених дій суб'єктів один з одним. Взаємодія – взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Власне взаємодія є систематичними, регулярними діями суб'єктів, спрямованими один на одного, що мають на меті викликати відповідну реакцію, що зумовлюватиме нову реакцію того, хто здійснює вплив. Взаємодії, що відбуваються між партнерами – це обмін діями, що зумовлені спорідненістю, координацією дій обох суб'єктів, а також стійкістю їх інтересів, плануванням спільної діяльності, розподілом функцій тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив і навіть взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера [29]. Спілкуючись, обмінюючись інформацією, людина виробляє форми і норми спільних дій, організовує і координує їх. Це забезпечує уникнення розриву між комунікацією і взаємодією.
На формування стосунків впливають умови життєдіяльності людини, емоційна забарвленість. Емоції спонукають до дії, відіграють важливу роль у таких взаєминах, як дружба, симпатія, любов. За допомогою емоцій (переляк, сміх) людина може впливати на партнера по взаємодії, відповідно змінюючи його реакцію на предмет обговорення. Здавалось би формування тісних, дружних взаємодоповнюючих стосунків при наявності спільної мети, засобів виробництва та згуртованості членів колективу є не таким і складним завданням. Однак, навіть у колективі із найсприятливіших психологічним кліматом досягнення таких взаємовідносин є практично не можливим, а тому виникає необхідність всебічного вивчення такого феномена, як ймовірність виникнення конфлікту та становлення ділових взаємовідносин у колективі. Тому варто розглянути види взаємодій, що виникають в спільній діяльності колективу, причини та природу конфлікту, а також його наслідки як для окремого індивіда, так і для колективу загалом.
У повсякденному спілкуванні слово «конфлікт» застосовується щодо широкого кола явищ – від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної особистості, що супроводжують її протягом усього життя. Слово «конфлікт» походить від латинського confliktus – зіткнення і майже в такому вигляді воно входить і в інші мови (conflict – англійською, conflikt – німецькою, conflit – французькою, конфлікт – українською).
Психологічна література розглядає декілька підходів щодо вивчення проблеми конфліктів у колективах. Дослідження конфлікту починалося із його виокремлення із ряду інших проблем, не виділяючи в окремий об’єкт дослідження та розглядаючи як складову частину ширших концепцій (наприклад, в психоаналізі або соціометрії). Зокрема, психодинамічний підхід базувався на дослідженнях природи конфліктів З. Фройдом та його послідовниками А. Адлер та К. Хорні. З. Фройд вважав, що неусвідомлювані внутрішньоособистісні конфлікти контролюють поведінку людини [34]. Продовжуючи вивчати конфлікти особистості з мікросередовищем, А. Адлер вбачав їх зміст у спробах індивіда звільнитися від відчуття неповноцінності і домінування одних над іншими. Водночас, він вважав, що людська поведінка залежить від соціальних чинників, єдності, а не розчленованості особистості. Розглядаючи людину як соціальну істоту, як продукт суспільного розвитку, він одним з перших підняв проблему компенсаторних механізмів як найбільшого сенсу життя і творчої сили людини при подоланні конфліктів [25]. Ширше уявлення про природу конфлікту з точки зору соціального контексту викладено у працях К. Хорні, Е. Фрома та Г. Салівена. К. Хорні виокремлюючи нормальні і невротичні конфлікти, наголошувала на тому, що «рух проти людей» виступає основою інтерперсональних конфліктів, що виникають унаслідок недоброзичливості з боку людей, або ж через неможливість реалізувати в суспільстві особистісні стремління чи потреби [38]. Дослідженню підлягали наслідки конфліктів, або деякі причини, що призводять до нього, але не сам конфлікт як центральна ланка дослідження. Ще одним підходом щодо вивчення конфліктів був етологічний підхід, висвітлений у роботах К. Лоренца та Н. Тінбергена, на думку яких механізми виникнення агресивності у тварин і людини однотипні, а агресія — постійний стан живого організму. Шляхами ж розв'язання конфліктів є реорганізація мотиваційних полів особистості і структура взаємодії індивідів [17].
Магістр