СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ АДДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ (ID:225707)

ВСТУП Актуальність проблеми. Проблема адиктивної поведінки підлітків є на сьогоднішній день однією з найбільш актуальних, і має серйозне суспільне значення. Складність цієї проблеми визначається варіативністю форм адиктивної поведінки, їх обумовленістю вродженими і соціально-обумовленими детермінантами [73]. Сьогодні в Україні збільшується число неповнолітніх з адиктивною поведінкою, яка проявляється у вживанні всіляких психоактивних речовин: наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, куріння та ін.. Адиктивна поведінка є одним з видів девіантної поведінки, якій присвячені численні дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (Ю.М. Антонян, С.А. Бєлічева, В.Л. Васільєв, Я.М. Гілінський, В.Ю. Пірожков, О.Д. Сітковська, А.І. Ушатіков, AM Яковлєв; X. Айзенк, А. Бандура, Г. Беккер, І. Гофман, Р. Мертон ін.) Соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки представлені в роботах А.А. Александрова, Б.С. Братуся, І.А. Горьківської, Є.П. Ємельянова, В.Ф. Пірожкова, В.Т. Кондратенко, А.М. Свядощ та ін. Однак, незважаючи на це, проблема детермінант адиктивної поведінки підлітків залишається недостатньо розробленою. Згідно сучасного уявлення про природу і механізми адиктивної поведінки (прилучення до вживання психоактивних речовин і формування залежності від них), яке розвиває у підлітка стан хімічної залежності, є результатом впливу цілого комплексу чинників як біологічного і психологічного, так і соціального порядків Соціально-психологічні чинники формування адікцій вивчаються С.В. Березіним, К.С. Лисецьким, В.М. Москаленко, В.І. Полтавець, Н.А. Сирота, В.М. Ялтонським. Дослідження вищеперелічених авторів свідчать про те, що одним з факторів, що обумовлюють формування і розвиток адікцій, можуть бути сімейні відносини. Принципи, типи та специфіка відносин між батьками та їхніми дітьми, стиль сімейного керівництва і т. д. можуть виявитися важливими факторами, що зумовлюють асоціальну, в тому числі і адиктивну поведінку дитини [55, с.106]. У той же час, різні форми девіантної і адиктивної поведінки властиві не тільки неповнолітнім, що виховуються в несприятливих соціально-середовищних умовах, але й дітям і підліткам з так званих «благополучних» сімей. Генезис поведінки з відхиленням обумовлюють такі різноманітні, але взаємопов'язані фактори, як: індивідний, діє на рівні психобіологічних передумов, соціальний, який визначається соціально-економічними умовами існування суспільства, психолого-педагогічний, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання, соціально-психологічний, розкриває несприятливі особливості взаємодії особистості зі своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, у навчально-виховному колективі, тобто порушення соціалізації [74]. Факторами підвищеного ризику вживання психоактивних речовин є: сімейна девіація, рання девіаційна активність самого індивіда, долучення до девіантної групі, відсутність навичок психічної саморегуляції та ін. [27]. Таким чином, проблема адикцій і, відповідно, психолого-педагогічної та правової допомоги неповнолітнім з адиктивною поведінкою продовжує залишатися актуальною. Найбільш актуальним для сучасної психології адиктивної поведінки стає завдання виявлення чинників, що формують особистість, схильну до вживання психоактивних речовин. У зв'язку з цим темою дипломної роботи ми обрали: «Соціально-психологічні детермінанти адиктивної поведінки підлітків. Об'єкт дослідження - девіантна поведінка підлітків. Предмет дослідження – соціально-психологічні причини адиктивної поведінки підлітків. Мета дослідження - вивчення соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки, виявлення їх відмінностей від підлітків з відносною нормою поведінки, розробити методичні рекомендації для профілактичної роботи з неповнолітніми. Завдання дослідження: 1. Вивчити основні теоретичні підходи до визначення поняття «адиктивна поведінка» у вітчизняній і зарубіжній психологічній літературі, а також виявити соціально-психологічні чинники формування адикцій. 2. Підібрати комплекс методик, що дозволяють отримати об'єктивні, достовірні і валідні дані про особистісні, характерологічні особливості адиктивних підлітків, а також умови їх сімейного виховання. 3. Порівняти особливості соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки підлітків та їхніх однолітків, які мають відносну норму поведінки. 4. Проведення корекційної роботи з адитивними підлітками та порівння результатів дослідження після проведення корекції. 5. Розробити профілактичні заходи, спрямовані на подолання адиктивної поведінки. Гіпотеза дослідження: адиктивна поведінка у підлітковому віці тісно пов'язана з акцентуацією характеру, заниженою самооцінка підлітків та дисгармонійним стилем сімейного виховання Методи дослідження: 1. Теоретичні (аналізу та синтезу, порівняльно-типологічний, системний, структурно-функціональний, понятійно-категоріальний); 2. Емпіричні (психодіагностичні методики: Багатофакторний особистісний опитувальник Р.Кеттелла (юнацький варіант - 14 PF), опитувальник акцентуації характеру К. Леонгарда, методика вивчення самооцінки та рівня домагань Т.В. Дембо і С.Я. Рубінштейн, в адаптації А.М. Прихожан, опитувальник батьківських відносини (ОБВ) А.Я. Варги, В.В. Століна і опитувальник аналізу сімейного виховання (АСВ) Е.Г. Ейдеміллера, В.В. Юстицькіса). 3. Методи статистичної обробки даних (критерій рангової кореляції Спірмена і автоматичний розрахунок U-критерій Манна-Уітні). База дослідження: дослідження проводилися на базі КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня». Теоретична значимість полягає у систематизації та узагальненні психологічних уявлень про адиктивну поведінку підлітків, а також у виявленні її соціально-психологічних детермінант. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані в профілактиці адиктивної поведінки підлітків в освітньому середовищі. Розділ 1. Теоретичні основи вивчення соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки підлітків 1.1 Поняття та основні види адиктивної поведінки Зараз вже важко сказати де, коли і ким був введений цей термін адикція, але, ґрунтуючись на доступній літературі з цього питання, ясно одне: кимось давно і не у нас в країні. Термін «адиктивна поведінка» (АП) запропонували В. Міллер і M. Ландрі, які розуміли під ним період зловживання речовинами, включаючи алкоголь і нікотин, змінюючими психічний стан, до того, як від них сформується залежність. Надалі Дж. Алтман з колегами в своїх дослідженнях більш чітко розділили поняття «адикції» (addiction) і «залежності» (dependence), обмежуючи «адикцію» екстремальним або психопатологічним станом, коли втрачено контроль над вживанням психоактивних речовин (ПАР). Залежність же відображає стан потреби в ПАР, щоб функціонувати нормальним чином. [47] Адиктивна поведінка поряд з безпритульністю, бродяжництвом, і деліквентною поведінкою (вчинення проступків або дрібних правопорушень, які не тягнуть за собою притягнення до кримінальної відповідальності) відносять до відхилень або девіантної поведінки. Девіантна поведінка визначається як вчинки дії індивіда, що не відповідають очікуванням і нормам, які фактично склалися або офіційно встановлені в даному суспільстві (В.Каган) [11]. Критерієм для судження про девіантність є норми і очікування найближчого оточення дитини, де його права можуть і порушуватися, крім того, судження про девіантну поведінку виносять дорослі, які перебувають в опозиції до дитячого віку. Явище це носить назву стигматизації. Затаврований «девіантним» підліток починає бути таким вже «на переконання», при цьому він намагається належати тому «девіантному» середовищу, в якому він прийнятий іншими. Група однолітків стає референтною, якщо в ній підліток відчуває підтримку і перестає бути девіантним Залучення підлітка до одного виду девіантної поведінки підвищує вірогідність його залучення і в інші (Кон І.С., 1989). Як зазначає И.С.Кон, незважаючи на те, що девіантна поведінка проявляється в різних формах, всі вони взаємопов'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивна поведінка, протиправна поведінка утворюють єдиний блок. Широке поширення у вітчизняній психологічній науці термін «адиктивна поведінка» отримав завдяки роботам А.Е. Личко і В.С. Битенського, які вказували, що стосовно неповнолітніх, які зловживають ПАР, найчастіше мова йде не про хворобу, а про порушення поведінки. [43] С.А. Кулаков в своїх дослідженнях розглядає адиктивну поведінку як вид порушеної адаптації в підлітковому віці, який характеризується зловживанням одним або декількома ПАР без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності в поєднанні з іншими порушеннями поведінки [40] Серед психологів існують розбіжності у визначенні понять «адикція», «адиктивна поведінка». Так, Є.Н.Ільін [28] розуміє під адиктивною поведінкою - поведінка, обумовлена "шкідливими звичками підлітків та юнаків». Єгоров А.Ю критикує точку зору Є.Н.Ільїна, автор вважає, що поняття адикції і адиктивної поведінки набагато ширше, і на його думку, зовсім не варто його зараховувати до девіантних форм поведінки, дискредитуючи тим самим і те й інше. У Єгорова викликає сумнів міркування Є.П. Ільїна про «шкідливі звички підлітків та юнаків», тоді як, на його думку, в цьому віці у дітей взагалі не існує яких-небудь стійких психічних прихильностей (звичок), а, навпаки, відбувається тотальна ломка тимчасових (даних батьками та ін.) норм поведінки, установок, стереотипів. Дійсно, стійкі психічні прив'язаності, звички з'являються набагато пізніше, в "зрілому" віці, і утворюються вони на руїнах зруйнованого раніше та із знову набутого досвіду. У автора також викликає подив те, що Є.П. Ільїн відносить до «шкідливих звичок» «зловживання алкоголем, наркотиками і різними хімічними препаратами», тоді як алкоголізм, наркоманія та токсикоманія - це все-таки не звичка, а хвороба, тим більше в такому юному віці. [21] Більшість авторів вважають, що поняття «адиктивна поведінка» включає в себе більш широкий аспект, ніж «шкідлива звичка». Так, Короленко Ц. П., Дмитрієва А.С. [82], Акопов А.Ю. [3], Менделевич В.Д, [52], Чернін К. [98] розглядають адиктивну поведінку як одну з форм деструктивної (руйнівної) поведінки, тобто заподіює шкоду людині і суспільству. В рамках цього напрямку найбільш загальновизнаним є наступне визначення адиктивної поведінки, яке дають Л.Г. Леонова Н.Л. Бочкарьова: «Адиктивна поведінка - одна з форм деструктивної поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій »[41] При цьому в адиктивній поведінці прагнення до відходу від реальності здійснюється за допомогою зміни свого психічного стану, що досягається різними способами - фармакологічними (прийом речовин, що впливають на психіку) і нефармакологічними (зосередження на певних предметах і активностях, що супроводжується розвитком суб'єктивно приємних емоційних станів). Алкоголізм, наприклад, як одна з форм адиктивних реалізацій розглядається авторами [34] як хвороба, до виникнення якої призвели адиктивні форми поведінки. Крім цього адиктивна поведінка в психології розуміється як залежність від об'єктів неживої природи, на відміну від терміна «залежна поведінка», який характеризується потягом до володіння як об'єктів неживої, так і живої природи (наприклад, залежність від інших людей). Основними видами адиктивної поведінки є залежність від психоактивних речовин (чаю, кави, алкоголю, тютюну, наркотиків), інтернет-залежність, залежність від деструктивних культів. [87] Відносно підліткового віку як фактора ризику виникнення адиктивної поведінки в науковій літературі існує дві основні точки зору. Перша це думка, якої дотримуються переважно представники зарубіжної психології Д. Оффер, І. Чейн, В. Міллер та ін., І яка полягає в тому, що віковий фактор не визначає адикцию. Друга точка зору полягає в тому, що підлітковий вік є одним з факторів ризику формування адиктивної поведінки. Дану позицію розділяють як частина зарубіжних, так і більшість вітчизняних вчених В. Шмідбауер, А. Е. Лічко, В. С. Бітенський, А. Ю. Єгоров, С. А. Ігумнов, Є. В. Змановська, С. В. Березін, К. С. Лисецький, Ц. П. Короленко, Т. А. Донських, Н. А. Сирота та ін .. В даний час існує безліч етіологічних концепцій адиктивної поведінки. Відповідно до моделі, заснованої на біологічних механізмах алкогольної та наркотичної залежності І.П. Анохіної, нейрофізіологічні механізми розвитку залежності від ПАР зосереджені в стовбурових і лімбічних структурах мозку, де розташовується система підкріплення, що бере участь у регуляції емоційних станів, психофізичного тонусу, поведінки людини в цілому, його адаптації до навколишнього середовища. ПАР, впливаючи хімічним шляхом на систему підкріплення, активізує її і впливає на метаболізм нейромедіаторів (переважно катехоламінів), що є основою розвитку синдрому залежності [58]. Психологічна модель В.М. Ялтонського, який довів, що у підлітків з адиктивною поведінкою переважають преморбідні епілептоїдні, лабільні, нестійкі і істероїдні акцентуації характеру, відзначається висока схильність до алкоголізації і виразні ознаки соціальної дезадаптації [74]. Розглянемо окремі форми адиктивної поведінки. Алкоголізм. "За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, алкогольна проблема, розглянута тільки в медичному аспекті, займає третє місце після серцево - судинних і пухлинних захворювань. Роль зловживання алкоголем в сучасному суспільстві особливо зростає з урахуванням пов'язаних з цим явищем психологічних і соціально - економічних наслідків " [36]. Початком розвитку алкогольної адикції може стати перша зустріч з алкоголем, коли сп'яніння супроводжують інтенсивні емоційні переживання. Вони фіксуються в пам'яті і провокують повторне вживання алкоголю. Символічний характер прийому спиртного втрачається, і людина починає відчувати необхідність прийому алкоголю з метою досягти певного бажаного стану. На якомусь етапі, завдяки дії алкоголю, відбувається підйом активності, підвищується творчий потенціал, поліпшується настрій, працездатність, але ці відчуття, як правило, короткочасні; вони можуть змінитися зниженням настрою, апатією і психологічним дискомфортом. "Поява такого стану є одним з варіантів розвитку алкогольної адиктивної поведінки, так як людина починає прагнути до його " відтворення ", для чого посилено вдається до алкоголю". "Особливо небезпечно виникнення механізмів адиктивної поведінки, пов'язане з допінг-ефектом у випадках, якщо останній виражається у виникненні психічного стану, суб'єктивно полегшує творчий процес у осіб, що займаються живописом, письменників, поетів, музикантів та ін." [16]. Нерідко адикти нав'язують свій стиль поведінки друзям і близьким, що відбувається без усякого побоювання перед можливістю виникнення стійкої алкогольної залежності. Традиційна антиалкогольна пропаганда неефективна, так як вона може тільки закріпити впевненість адикта в безпеці обраного засобу адиктивної реалізації, тому що власний досвід прийому алкоголю суперечить змісту пропагандистських декларацій. Останнім часом зростає мережа установ, які закликають позбутися алкогольної або нікотинової залежності за допомогою кодування або інших методів, що не мають у своїй основі серйозної психологічної роботи з причинними механізмами адикції, адекватної особистісної корекції та підтримки. Рекламування таких служб досить інтенсивне, але, по-перше, носить нав'язливий характер, чим може спровокувати реакцію неприйняття, а, по-друге, сприяє зміцненню ілюзії, що позбутися від згубної залежності можна в будь-який час і без особливих зусиль. Тривалий прийом алкоголю веде за собою фізичну залежність. Її характеризують такі ознаки: явища алкогольної абстиненції ("похмільний синдром"), втрата ситуаційного та кількісного контролю, підвищення толерантності до алкоголю в 8-10 разів у порівнянні з початковою (потреба в більшій дозі для досягнення колишнього ефекту). Поступово порушуються мнестичні процеси, знижується коло інтересів, спостерігаються часті перепади настрою, ригідність (тобто відсутність гнучкості) мислення, сексуальне розгальмування. Знижуються критика до своєї поведінки, почуття такту, проявляється схильність звинувачувати в своїх бідах невдалий шлюб, роботу, ситуацію в країні і т. д. Відбувається соціальна деградація (розпад сім'ї, втрата роботи, асоціальна поведінка). У міру прогресування алкогольної адикції у людей з таким стилем поведінки спостерігаються подібності в мотивах діяльності, інтересах, звичках, у всьому способі життя. [60] Наркоманія. У більшості випадків прийом наркотичних речовин пов'язаний з прагненням до нових відчуттів, до розширення їх спектру. Шукаються нові способи введення, нові речовини і різні поєднання цих речовин з метою досягнення максимального ефекту Найбільш поширені м'які наркотики (маріхуановий ряд). Вони швидко викликають психологічну залежність: відчуття кайфу, посилення уяви, фізичної активності, філософствування. З м'яких наркотиків відбувається досить швидкий перехід на більш сильні речовини, такі як кокаїн, екстазі, героїн. Наркотична залежність носить більш виражений характер у порівнянні з алкогольною. Дуже швидко витісняється все, що не відноситься до адикції, швидше настає спустошеність. Зростає інтровертованість. Коло спілкування охоплює в основному тих, кого об'єднує наркотична пристрасть. Особи, які зловживають наркотиками намагаються втягнути у своє коло більшу кількість людей, перешкоджають виходу з цього середовища. Паралельно з особистісним розпадом розвиваються серйозні порушення на органному і психічному рівнях. Зростаюча потреба у збільшенні дози може спричинити за собою втрату контролю і смерть від передозування. Наркотична залежність часто сполучена з кримінальною діяльністю, тому завжди актуальна проблема наявності коштів для придбання наркотиків. [48] Прийом лікарських засобів в дозах, що перевищують терапевтичні. Прийом транквілізаторів (еленіум, реланіум та ін.) Призводить до певної релаксації, створюється враження, що підвищується кмітливість, здатність контролювати свій стан. Ризик виникнення адикції настає тоді, ці препарати починають використовуватися регулярно як снодійне. З'являються симптоми фізичної залежності (часті випадки вживання, спроби припинити прийом і зриви). Найменший психологічний дискомфорт стає приводом для прийому транквілізаторів. З'являється ряд порушень стану: сонливість, труднощі з концентрацією уваги, неуважність (у зв'язку з цим існує ризик опинитися жертвою нещасного випадку), посмикування м'язів рук та обличчя. Стани такого роду іноді неправильно діагностуються. Зловживання снодійними (барбітуратами) викликає психоорганичний синдром: головні болі, порушення пам'яті, погана перенесення спеки і задушливих приміщень, запаморочення, порушення сну, явища втрати контролю над дозою прийому, в наслідок чого людина може загинути. Психотропні препарати (психоделіки) підкупають тим, що різко посилюється сприйняття, особливо зорове. Ці препарати швидко викликають тривалі зміни: ілюзії, галюцинації, відчуття того, що довго тягнеться час, підвищений настрій, різка зміна настрою.[30] (Психотропними препаратами не є психоделіки (або галюциногени), а речовини, включені до Переліку психотропних речовин. У цей список входять речовини різних груп; "психотропні речовини" - термін не клінічний, а юридичний. Що стосується психоделіків (галюциногенів), вони здебільшого віднесені до наркотиків. Галюциногени викликають не посилення, а спотворення, і іноді - грубе порушення сприйняття, як зорового, так і всіх інших видів його (багато галюциногенів діють всього кілька хвилин або десятків хвилин). Прийом препаратів побутової хімії. Прагнення до прийому високотоксичних речовин виникає зазвичай в підлітковому віці з цікавості і носить колективний характер. Нерідко ці інгалянти вживаються і дітьми. Ефект полягає в тому, що розвивається стан який "нагадує сп'яніння,