Зразок роботи
Багато численні дослідження психологів і педагогів останніх десятиліть (Л. Божовича, Р. Гурового, Я. Коломінського, Н. Лайтеса, Т. Мальковського, А. Мудрика, А. Петровського, В. Сухомлинського, П. Якобсона, М. Ященка та ін..) присвячені головним чином окремим сторонам юнацького віку: формування світосприйняття, розвиток навиків спілкування і колективного життя, розумових здібностей, соціальної активності, емоцій і т.д.. Причому число педагогічних робіт значно більше, ніж психологічних досліджень [6, c. 50].
Радянський психолог Л.С. Виготський ще в 1920-х рр.. відмітив, що в психології юнацького віку значно більше спільних теорій, ніж твердо встановлених фактів. В якійсь мірі це правдиво й сьогодні [6, c. 10].
На сьогодні можна виділити три головних підходи до юності, кожний з яких має багато варіантів. Підхід, який ставить в основу біологічні процеси розвитку, звертаючи увагу на інші процеси розвитку як відтворюючі або в зв’язку з ними, називається біогенетичним.
Біогенетичні теорії розвитку головну увагу звертають на біологічні детермінанти розвитку, із яких виводяться або з якими співпадають соціально-психологічні функції [19, c. 47].
Яскравий представник цього напрямку – американський психолог початку ХХ ст. С. Холл. Головним законом психології розвитку вважав біогенетичний «закон рекапітуляції», згідно якому індивідуальний розвиток, онтогенез, повторює головні стадії філогенезу.
Другий варіант біогенетичної концепції розроблювався представниками німецької «конституціональної психології». Так, Е. Кречмер і Е. Йєнш, розроблюючи головним чином проблеми типології особистості на основі деяких біологічних факторів (склад тіла і т.ін.), запропонували таку думку, що між фізичним типом людини і особливостями його розвитку повинний існувати якийсь зв’язок [16, c. 56].
В протипоставлення біогенетичному підходові, відправною точкою якого являються процеси, які відбуваються в середині людини, соціогенетичні теорії стараються пояснити особливості і функції юності, виходячи із структури суспільства, способів соціалізації, взаємозв’зків підлітка з іншими людьми.
Соціогенетична орієнтація в вивчені юності пов’язана з впливом соціальної психології. Така «теорія впливу» німецького психолога К. Левіна. Він виходить із того, що людська поведінка це функція, з одного боку, особистості, з іншого – навколишнього середовища. Але функції особистості і функції середовища взаємопов’язані [13, c. 47].
Інший підхід, психогенетичний не заперечує значення попередніх підходів, але на перший план висуває розвиток психічних процесів (Е. Еріксон, З. Фрейд).
Головним новоутворенням цього віку, по Е. Шпрангеру, - це відкриття «я», розвиток рефлексії, розуміння власної індивідуальності і її функцій; поява життєвого плану, постановки на розумну побудову власного життя; поступове вростання в різні сфери життя. Цей процес йде з середини на зовні: від відкриття «я» до практичного включення в різні види життєдіяльності [4, c. 132].
Магістр