Здібності та умови їхнього розвитку (ID:614121)

Проблеми психології здібностей завжди знаходилися в центрі уваги українських і зарубіжних спеціалістів. Це одна з найважливіших і найактуальніших питань виховання. Вона непокоїть батьків, учителів і учнів. Здібності як індивідуально-психологічні явища, складові творчої діяльності привертали увагу дослідників з глибокої древності. Згідно переказів Платона, сім мудреців Древньої Греції, зійшовшись у храмі Аполлона в Дельфах, написали: «Пізнай самого себе!». Цей науковий інтерес залишається актуальним і сьогодні. Історично склалося так, що питання здібностей є предметом загальної психології і часто аналізуються поза контекстом вікового розвитку особистості. Якщо ж вікові аспекти й аналізуються, то при цьому акцент робиться або на випередженні вікових норм розвитку (феномен вундеркіндів), або на сензитивних періодах розвитку окремих психічних функцій, до яких редукуються здібності. Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному і статистичному вивченню людей (диференційна психологія). Деякі психологи, зокрема Ф. Галль, помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку-мозковим центрам. Здібності проявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Проте будь-яка конкретна діяльність характеризується поліфункціональністю психічних процесів – пізнавальних і психомоторних. Тому здібності поєднуються з відповідними психічними функціями – особливостями пам’яті, сприймання, мислення, рисами характеру, емоційними властивостями, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. При відсутності здібностей процес засвоєння знань і вмінь затягується, потребує значних зусиль і напруження при порівняно скромних результатах. Здібності людини розкривають її можливості в тій чи іншій діяльності. За всіх інших однакових умов (підготовленість, знання, навички, вміння) здібна людина отримує кращі результати порівняно з менш здібною. Кожна діяльність висуває складні вимоги до виконавця, який повинен володіти певною системою відповідних властивостей. Наявність такої системи, її повнота, міра розвитку її якостей обумовлює успішність діяльності. Успіх залежить також і від досвіду: знань, умінь, навичок. Про одного з відмінників учитель може сказати, що він здібний учень, а про іншого, що здібності його незначні. Педагоги знають немало здібних учнів і серед погано встигаючих. Таким чином, здібності полягають не в самих знаннях, уміннях та навичках, а в тому, наскільки швидко й легко людина оволодіває ними при наявності позитивної мотивації. Здібності виявляються тільки в діяльності, притому в тій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Проте будь-яка конкретна діяльність характеризується поліфункціо¬нальністю психічних процесів – пізнавальних і психомоторних. Тому здібності співвідносяться з відповідними психічними функція¬ми – особливостями пам’яті, мислення, сприймання, емоційними властивостями, рисами характеру, тобто виступають як синтез властивостей особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам трудової діяльності, якою вона оволодіває протягом визначеного часу, то можна вважати, що людина має здібності до цієї діяльності. Здібність виявляється у процесі оволодіння діяльністю, наскільки людина за інших однакових умов швидко та ґрунтовно, легко й міцно засвоює способи організації та виконання її. Ця проблема часто розглядається науковцями різних галузей знань. Саме тому ми й обрали темою нашого курсового дослідження «Здібності та умови їхнього розвитку». Теоретична база дослідження: Дослідженням проблеми здібностей та їхніх умов розвитку займаються такі сучасні вчені: О. М. Біда, О. І. Вдовенко, О. Г. Ковальов, Б. Г. Кремінський, О. І. Кульчицька, В. М. Мясищев, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, Дж. Сміт, Б. М. Теплов, В. Д. Шадріков. Мета курсового дослідження: визначити теоретичні засади поняття здібності та виявити умови, що вирішально впливають на процес їхнього розвитку. Завдання курсової роботи: 1. Здійснити експлікацію поняття «здібності». 2. Визначити та схарактеризувати види та структуру здібностей. 3. Дослідити умови розвитку здібностей. Об’єкт дослідження: дослідження поняття здібності. Предмет дослідження: особливості умов розвитку здібностей. Методи дослідження: − теоретичні: вивчення, аналіз та узагальнення філософської, психологічної, педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження, узагальнення історико-педагогічних зарубіжних та вітчизняних напрацювань; − емпіричні: спостереження, індивідуальні та колективні бесіди, анкетування, вивчення шкільної документації, вивчення, узагальнення і систематизація педагогічного досвіду розвитку здібностей. Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів та висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури, що нараховує 22 джерела, додатків. Основний текст курсової роботи – 30 сторінок, загальний обсяг – 32 сторінки. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПОНЯТТЯ ЗДІБНОСТІ 1.1. Експлікація поняття «здібності» Проблема здібностей давно привертала до себе увагу. Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, які застосовує людина, – це її спогади про перебування в ідеальному світі «абсолютних знань», Декарт дотримувався переконання про природжене походження здібностей (його вчення про здібності відоме як вчення про природжені ідеї). На думку Галля, рівень розвитку психічних якостей пов'язаний із розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю відповідають вигинам та западинам у мозку, то за формою черепа людини можна визначити її здібності. З плином часу неправильною виявилася також його гіпотеза про залежність здібностей від маси мозку [6, с. 328]. Відомо, що людина в психології розглядається не тільки як особистість, а й як індивідуальність – носій неповторних характеристик. Психічні властивості, вивчені попередньо – темперамент і характер – є виразниками індивідуальності людини. Те саме можна сказати й про здібності людей. Знання цього психічного прояву особистості дозволяє їй добре навчатись, правильно обирати професію, визначає успішність професійної діяльності, а відтак матеріальне забезпечення та емоційне задоволення особистості. Реалізація здібностей може стати основою для цікавого проведення дозвілля [6, с. 328]. Здібності, як і характер, являють собою складне системне утворення. Для того, наприклад, щоб успішно виконати діяльність необхідно проявити не одну окремо взяту якість, а цілий комплекс, взаємопов'язаних властивостей. Але перш ніж виконувати будь-яку діяльність треба набути певного досвіду, тобто оволодіти прийомами і засобами, необхідними для виконання даної діяльності. А їх засвоєння також потребує прояву певних здібностей [6, с. 329]. У ході розвитку досліджень проблеми здібностей існувало паралельно декілька поглядів на їх етимологію, зокрема: визнання вродженості здібностей; вивчення їх рівня при ігноруванні вивчення їх активного становлення; визнання впливу середовища та виховання у якості паралельного фактору, що змінюється шляхом або прискорення, або уповільнення спонтанного розвитку вроджених здібностей; математичний аналіз здібностей шляхом маніпулювання з формальними результатами тестових випробувань [1, с. 13]. Термін «здібності», незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність в літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Здібності, вважав Б. М. Теплов, не можуть існувати інакше, як в постійному процесі розвитку. Здатність, яка не розвивається, якій на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт – ми підтримуємо у себе і розвиваємо далі відповідні здібності [18, с. 130]. За Б. М. Тепловим, здібності не зводяться до навичок та умінь і відрізняють одну людину від іншої в залежності від успішності виконання певної діяльності. Здібності утворюються в діяльності та проявляються в таких її динамічних характеристиках, як швидкість, глибина, міцність засвоєння. Можна говорити про те, що в залежності від виду діяльності виділяють загально інтелектуальні та соціальні здібності [18, с. 130]. У формуванні визначення розглянутого поняття на сьогодні існують різні підходи – загально психологічний та диференційно-психологічний. При першому здібностями визнаються будь-які прояви можливостей людини. У центрі уваги виявляється питання про те, як ефективніше розвивати можливості всіх людей, включаючи їх знання та вміння [1, с. 13]. При другому – диференційно-психологічному підході, навпаки, підкреслюються відмінності між людьми в їх здібностях. У зв'язку з цим розгляд здібностей як специфічного психологічного феномена доцільно здійснювати з позицій диференціальної психології та психофізіології. Тут виділяють два погляди на розуміння здібностей – особистісно-діяльнісний і функціонально-генетичний [1, с. 14]. При особистісно-діяльнісному підході здібності визначаються як властивості (або сукупність властивостей) особистості, що впливають на ефективність діяльності. Автори О. Г. Ковалев, К. К. Платонов, В. М. Мясищев вважають, що під здібностями треба розуміти ансамбль властивостей, необхідних для успішної діяльності, включаючи систему особистісних відносин, а також емоційні та вольові особливості людини [1, с. 14].