Дослідження особливостей агресивної поведінки неповнолітніх правопорушників (ID:619668)

ВСТУП Актуальність теми. Підлітковий вік вважають критичним, перехідним. У біології та психофізіології критичними, або сензитивними, періодами називають такі фази розвитку, що вирізняються підвищеною чутливістю до певних зовнішніх та/або внутрішніх чинників, вплив яких у межах конкретного періоду розвитку передбачає особливо важливі, незворотні наслідки [25]. У соціології та інших суспільних науках такому стану відповідає поняття соціальних переходів, поворотних пунктів розвитку, що радикально змінюють положення, статус або структуру діяльності індивіда (наприклад, початок трудової діяльності). Оскільки соціальні переходи часто супроводжуються психологічною напруженістю та перебудовою, у психології розвитку існує спеціальне поняття вікових криз (кількісно- якісних стрибків), з якими асоціюється стан більше чи менше вираженої конфліктності. Вікові кризи, зумовлені нормальною логікою розвитку, а також пов’язані з ними біологічні й соціальні зміни, якими б тяжкими та болісними вони не були, – повторювані, закономірні процеси. Узагальнення наукових даних відносно психологічних особливостей підліткового віку (Г. С. Абрамова, А. В. Брушлинський, Т. В. Василишина, І. А. Левітов, І. С. Кон, І. Ю. Кулагіна та ін.) свідчить, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка полягає в розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Загалом цьому періоду притаманні особистісна стабілізація, зменшення невпевненості в собі, внутрішня тривожність, почуття залежності та неповноцінності [39, с. 249]. Важливе значення в генезисі формування злочинної поведінки дітей має така психологічна особливість, як тривожність - відчуття загрози з боку оточення, підсвідому невпевненість індивіда у своєму праві на існування. Витоки виникнення тривожності (неспокою) – стосунки в сім’ї. Тривожність як риса психічного складу особи виникає на ґрунті емоційного нехтування дитини батьками, особливо матір’ю. Тривога (неспокій) як емоційний стан із компонентом страху змінює сприйняття навколишнього світу. Згідно з напрацюваннями Ю. М. Антоняна, переважна кількість неповнолітніх злочинців – це знехтувані сім’єю діти. Ризик правопорушень для неповнолітніх, яких виховують в обстановці постійних і гострих конфліктів, у 4–5 разів, а в сім’ях, де панує агресивність і жорстокість, – у 9 разів вищий, ніж у звичайних сім’ях [2]. Так, злочинний спосіб життя зумовлює наявність підвищеної агресивності (або її крайнього прояву – жорстокості), тобто властивості особистості, що передбачає деструктивні тенденції, здебільшого в галузі суб’єктно-суб’єктних (міжособистісних) відносин. Агресію тлумачать як поведінку або дії, спрямовані на завдання психологічної чи фізичної шкоди або на знищення чого-небудь [3; 11, с. 14]. Соціальні деструкції, за умов відсутності адекватного подолання, виявляються в злочинному способі виявлення агресії. Найчастіше до злочинів через власну агресивність діти вдаються в критичні вікові періоди. Основними формами агресії, з якими доводиться мати справу батькам, вихователям та практичним психологам, є недеструктивна та деструктивна агресії. Недеструктивна (інструментальна) агресія – стійка неворожа самозахисна поведінка, спрямована на досягнення поставленої мети. Її спричиняють вроджені механізми, що слугують адаптації в середовищі, задоволенню потреб, досягненню мети. Недеструктивна агресія є важливим умотивуванням для розвитку пізнання та можливості покладатися на себе, її прояви звичні для здорової адаптації до середовища [13]. Традиційно вчені досліджували окремі характеристики особистості неповнолітнього правопорушника, проте цілісне уявлення про особистість неповнолітніх злочинців залишається не до кінця з’ясованим. Найчастіше за все дослідники розглядали особистість неповнолітнього правопорушника з точки зору її біопсихичної неповноцінності, вбачаючи вплив спадковості. Так, Ф. Галль вважав, що особливості людської психіки пов’язані з особливостями організму, а фізичні особливості здатні характеризувати злочинця певним чином; Ч. Ломброзо виділяв злочинців як природний органічний різновид; Е. Феррі класифікував злочинців за психофізіологічними детермінантами; П. Симонов та В. Ефроїмсон також ро-били акцент на внутрішніх, біологічних детермінантах поведінки злочинця. Проте і соціальній детермінації протиправної поведінки неповнолітнього правопорушника присвячений цілий ряд робіт таких учених, як Г. Андрєєв, С. Бусурін, Б. Братусь, Ю. Клейберг, В. Кудрявцев, Е. Мельникова, А. Сухов, В. Худолей, І. Черевко. За вченням Т. Парнсона й Г. Тарда, індивід вбирає в себе загальні цінності, акумулює соціальні ролі, норми, цінності того суспільства, до якого належить, а на думку Г. Андрєєва, засвоює соціальний досвід і відтворює систему соціальних зв’язків за рахунок своєї активності [1]. Мета роботи: дослідити психологічні особливості агресивної поведінки неповнолітніх правопорушників. Об’єкт роботи: агресивна поведінка неповнолітніх. Предмет роботи: психологічні особливості агресивної поведінки неповнолітніх правопорушників. Завдання роботи: - дати теоретичний аналіз проблеми злочинності неповнолітніх, психологічних механізмів її формування та подолання; - проаналізувати теорії агресивної поведінки; - розглянути особливості психічного розвитку неповнолітніх правопорушників; - виявити загальні відомості про сім′ю неповнолітнього правопорушника та її вплив на його розвиток: наявність психологічних травм та інших стресових чинників, що можуть призводити до агресивної поведінки підлітків на теперішній час; - дослідити особливості агресивної поведінки та її проявів. За методиками: 1. Методика анкетування; 2. Діагностика показників і форм агресії А. Басса й А. Даркі (адаптація О. К. Осницького). Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: - науково-теоретичний аналіз літератури з даної проблеми; - емпіричний метод – аналіз особових справ неповнолітніх правопорушників; - метод анкетування.