Зразок роботи
Цілісна картина будь-якого захворювання, у тому числі онкологічного, можлива у лікаря лише тоді, коли поряд із соматичним проявом хвороби враховується її психологічний компонент, який, в основному, визначається ставленням до хвороби людини, що захворіла, і проявляється у вигляді різного роду її реакцій на хворобу. [1] Онкологічне захворювання несе у собі вітальну загрозу. Як показує досвід спілкування з онкологічними хворими, несподіванка та незрозумілість виникнення та перебігу хвороби сприяють сприйняттю її хворим як фатальна подія його життя, його існування. Внаслідок цього, у людей, як здорових, так і хворих, рак супроводжується такими забобонами та міфами, які посилюють драматизм ситуації хвороби. [1]
Онкологічне захворювання пов'язане з інтенсивними та болісними переживаннями хворого, пов'язаними з загрозою життю, що калічать характером операції, важким і тривалим лікуванням, зміною соціального статусу та матеріального становища. [1] У зв'язку з цим системний підхід до вивчення та лікування раку вимагає звернення не тільки до соматичних, а й психологічних аспектів хвороби. Інакше кажучи, проблеми онкології необхідно розглядати у взаємозв'язку з психологічними проблемами, які притаманні цьому захворюванню. Можна виділити кілька психологічних проблем, що є у онкології. [1]
Різні сучасні теорії розвитку злоякісних пухлин по суті відображають лише різні сторони єдиного процесу: властивий будь-якій живій клітині протоонкоген переходить за певних умов активну фазу онкоген, який і дає початок росту пухлини. З цього робиться висновок про генетичну детермінацію раку: він зумовлений зміною генетичного коду. У цих теоріях велике місце у виникненні злоякісних захворювань приділяється ролі канцерогенних речовин та фізичних факторів, які впливають на людину за несприятливих умов життя та призводять до розвитку злоякісних пухлин. Однак вельми актуальним залишається питання: чи достатньо лише зовнішніх, хімічних і фізичних, впливів, хоч би якими потужними чи тривалими вони були, для зміни генетичного коду? [1] Чи грає патогенну роль цих умовах психічний стан самої людини та особливості його особистості? Якщо не зважати на зазначені психологічні чинники, то у багатьох випадках важко пояснити, чому одні люди хворіють на рак, а інші – ні. [1]
Відповідь може дати психосоматичний підхід у медицині, який спеціально розглядає вплив особливостей психічного стану чи особистісних особливостей виникнення соматичних дисфункцій і хвороб. [1]
В даний час, згідно з класифікацією ВООЗ, онкологічні захворювання офіційно не мають статусу психосоматичних. Проте, ідеї впливу психічного стану чи особливостей особистості виникнення раку витають у громадському, зокрема й медичному, свідомості. [1]
У психосоматичній концепції виникнення злоякісних новоутворень описується наступний механізм впливу психологічних чинників виникнення раку: у міру неможливості дозволу людиною важких життєвих ситуацій, у нього виникають почуття безпорадності, безвиході, розпачу, які запускають механізм депресії. [2] Тривала депресія впливає на роботу імунної системи, пригнічуючи її, що призводить до порушення функцій імунного нагляду. При цьому порушується робота ендокринної системи: змінюється гормональний баланс організму, збільшується чутливість до канцерогенних речовин. Порушення гормональної рівноваги, своєю чергою, викликає зростання атипових клітин та знижує здатність імунної системи боротися з ними. [2]
Привертають увагу численні клінічні спостереження, у яких вказується, що неприємні і важкі душевні переживання і страждання, бажання, що не здійснилися, або розчарування, переживання втрати або втрати близьких, позбавлення, що тривають довгі роки, передували виникненню онкологічного захворювання у деяких людей. [2]
Такі спостереження, а згодом і спеціальні дослідження, були відомі давно: ще у XVIII – XIX століттях про них повідомляли лікарі. В даний час відзначається також і те, що для людей, у яких згодом виникає рак, характерні не тільки трапляються травмуючі життєві події, але й більш сильна психологічна реакція на них. [2]
Звичайно, ніхто з людей у своєму житті не застрахований від сильних переживань, наприклад, у зв'язку зі втратою, горем. Однак не завжди такі переживання призводять до хвороби, тим більше раку. Звичайно, можна припустити, що це залежить від змісту таких переживань, які в даний час ще не досить вивчені. [2]
Наступним важливим кроком у розумінні зв'язків між психологічними особливостями людини та ймовірністю виникнення у нього злоякісної пухлини стала робота Е. Еванс «Дослідження раку з психологічної точки зору». Незважаючи на те, що її дослідження було проведено в 1926 році, воно не втратило свого значення досі, оскільки саме в її роботі вперше була спроба пояснення зв'язку психологічного фактора і виникнення раку. [2]
Е. Еванс вважала, що рак - це симптом наявності в житті хворого невирішених проблем, пов'язаних з ставленням до себе та інших людей. Так, зокрема, вона вважала, що ще до початку розвитку хвороби багато хто з обстежених нею хворих ставився до психологічного типу, схильного обмежувати і пов'язувати себе лише з якоюсь однією людиною, об'єктом або роллю (наприклад, з членом сім'ї, роботою, будинком ), а не розвивати власне індивідуальне життя у всьому його різноманітті. [2] Коли така обмежена зв'язок, де дана людина фіксований, з різних причин руйнувалася, він, втративши емоційно значимої собі зв'язку, опинявся віч-на-віч із собою. При цьому він не міг вибудувати своє власне життя поза зв'язком зі значною людиною або об'єктом, тому що у нього були відсутні навички, що дозволяють справлятися з подібними ситуаціями. Небезпека таких особливостей інтра- та інтерперсональних відносин не тільки в тому, що людина може втратити своє «головне» ставлення в житті, а й у тому, що навіть якщо вона не має втрати такого фіксованого, значущого ставлення, то вона, згідно з нашими спостереженнями, ще задовго до хвороби мешкав «не своє життя», а «жив життям» інших людей, найчастіше своїх близьких. [2] Для онкологічних пацієнтів характерно, що потреби інших людей (членів сім'ї, друзів, інтереси роботи) ставлять вони на перше місце, ігноруючи при цьому власні, як такі, що не мають особливої важливості. [2]
Надалі з'явилися роботи, що вказують на роль ранньої дитячої чи юнацької, не пережитої психологічної травми у хворих. В результаті її психічне життя хворих редукувалося, що виявлялося в обмеженні діапазону реагування і сприяло створенню ригідних зв'язків з оточуючими, втрата яких призводила до відчаю. [3] Розпач не мав виходу: вони переживали його «в собі», були не здатні вилити свій біль, образу, гнів чи ворожість на інших. Притаманна їм ригідність, яка дозволяє вийти межі стереотипів поведінки, робила їх залежними від оточуючих і заважала будувати відносини із нею з урахуванням довіри себе, визнання цінності та унікальності свого життя. Описані характерні особливості людей, для яких ймовірність захворіти на подальше життя на рак була вищою, ніж у інших, визначили тип особистості «С» (на відміну від типу «А», властивого кардіологічним хворим): труднощі у вираженні негативних емоцій, особливо образи та гніву , старанність, конформність, соціальна нормативність, згода з авторитетами, турбота про потреби інших людей. [3]
І, нарешті, вказані вище особливості особистості хворого формують його повсякденний спосіб життя, його типову поведінку, що віддається перевагу. При цьому куріння, зловживання алкоголем, переїдання, порушені сексуальні відносини, що належать до факторів, що сприяють виникненню онкологічних захворювань, є неконструктивними способами подолання життєвих труднощів. [3]
Таким чином, даних про те, що особливості психічного стану та особистості людини самі по собі можуть викликати рак, нині немає, але є цілком переконливі підтвердження того, що вони можуть сприяти створенню та посиленню несприятливих умов, за яких розвивається онкологічне захворювання. [3] У зв'язку з цим вивчення психосоматичних механізмів розвитку онкологічних захворювань розширює уявлення про етіологію та патогенез злоякісних пухлин. Воно дозволяє розглянути та розробити новий підхід до профілактики та лікування онкологічних захворювань, який враховуватиме роль психологічних факторів та будуватиметься на основі усвідомленого та відповідального ставлення людини до свого життя та свого здоров'я. [3]
Магістр