Зразок роботи
Емоційне вигорання – це таке становище людини, коли вона емоційно змучена, відкрито виявляє бажання нічого не робити, їй нецікаво те, що відбувається навколо неї. [1]
У відповідній літературі та публіцистичній періодиці проблема емоційного вигорання відображена у рамках наступних трьох головних шляхів дослідження: що поява такого вигорання є проявом постійного стану хронічної втоми, стану фізичного, психічного, емоційного виснаження, котрий в свою чергу є результатом довготривалого знаходження в емоційно перевантажених випадках комунікації; професійне вигорання – це двофакторна модель, котра налічує дві наступні складові - емоційне виснаження та деперсоналізацію; трикомпонентна система, що охоплює емоційне виснаження, деперсоналізацію; редукцію особистісних прагнень. [1]
Шлях активності професійного вигорання – це плавне зосередження негативних емоцій, яі не містять нормальних наслідків, людина показує зростання натягнутих відносин у спілкуванні з власним оточенням, друзями та знайомими; плавна емоційна постійна втома перетворюється у фізичну; починаюь появлятись розлади сну, а наслідок цього – особистість вже не має ні сил, ні потреби впроваджувати свою трудову активність. [1] Плавно хронічна втома спонукає появу апатії та депресії, роздратування, відчуття натягнутості у відносинах, некомфортності в тій чи іншій ситуації.
Незвичним дослідницьким способом вивчення професійного вигорання людини, який в той же час дозволяє проводити первинну діагностику даного поняття, є наступна класифікація відомого науковця Дж. Гринберга, котрий визначає емоційне вигорання як явище, котре містить 5 наступних стадій. [2]
Перша стадія емоційного вигорання – це так званий «медовий місяць»: людина спершу одержує задоволення від власної професії і з ентузіазмом робить всю роботу, яку на неї покладено. Однак, чим більше стресових явищ стається у її щоденній активності, то менше задоволення від роботи така людина одержує. [2]
Під час наступного етапу починає появлятись втома, апатія, безсоння. Якщо нема якоїсь додаткової мотивації, матеріального та нематеріального стимулу, то людина втрачає зацікавленість до тієї ж праці, пропадає бажання продуктивно здійснювати трудову діяльність, появляються порушення трудової дисципліни. [2] В той же час надмірна мотивація доводить до виснаження: занадно понаднормово використовуються внутрішні можливості та таланти людини, але це поки що не приносить жодної шкоди здоров’ю. [2]
А симптоми емоційного виснаження на третій стадії проявляють себе наступним чином: понаднормова працелюбність, недостача зміни трудової активності на відпочинок стимулює появу втомлення та хвороб, психічного стресу, роздратованість, збільшений показник озлобленості і безсилля. [3]
Четверта стадія кризова: активно впроваджуються в реальність хронічні захворювання, через котрі особливість або в певні моменти або повноцінно втрачає працездатність, зростає відчуття щодо нелюбові до себе, власноруч вибраною професією та власним прожитим життям. [3]
На п’ятій стадії емоційного вигорання усі фізичні та психологічні проблеми переходять у гостру форму, а небезпечні захворювання розпочинають загрожувати життю людини. Отож, проблеми у професійній діяльності призводять до загрози кар’єрному зростанню фахівця. [3]
На даний момент Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) характеризує «синдром вигорання» як фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що відзначається порушенням продуктивності в дільності, втомою, безсонням, значною схильністю до соматичних захворювань, вживання алкоголю або інших психоактивних речовин і суїцидальної поведінки. [3]
Напруження характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, зумовленої власною професійною діяльністю, яка виявляється у таких симптомах: людина сприймає умови роботи та професійні, міжособистісні стосунки як психотравмуючі; виникає незадоволеність собою як особистістю та професіоналом, власною професійною діяльністю; відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити професійну діяльність; розвиток тривожності, посилення нервових і депресивних настроїв. [4]
Внутрішніми (індивідуально-особистісними) факторами, котрі характеризують емоційне вигорання, є схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтеріоризація (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, етичні дефекти і дезорієнтація особистості. [4]
Зовнішні причини – це: соціальна та економічна нестабільність, криза ідейних, правових, духовних, моральних норм, низька соціально-правова захищеність особистості у суспільстві; внутрішні причини професійного вигорання; негативні суспільні стереотипи; негативний приклад керівників певних структурних підрозділів; низька моральна культура трудового колективу; відсутність перспективи професійного зростання; постійна фізична, емоційна та моральна втома; невідповідність умов праці, кваліфікації спеціаліста та матеріальному еквіваленту – заробітній платі. [4]
Превентивні, лікувальні, відновлювальні комплекси робіт для подальшого знаходження та запобігання професійного вигорання людини мають допомагати обмеженню діяльності всіх факторів подальшого стресу: послаблення психологічного напруження, зростання професійного мотивування, рівновага балансу між затраченими власними ресурсами, матеріальною, моральною винагородою, погодженням зі сторони суспільства. [4]
Задля подальшого знешкодження емоційного вигорання пропонуємо співробітникам компаній застосовувати під час роботи технічні перерви, тайм-аути, спеціальні ігрові заняття для покращення власного психічного та фізичного здоров’я; оволодіти вміннями і можливостями для подальшого самоконтролю, розслаблення, поширити своє оточення для комунікації за кордони професійного, підтримувати успішну фізичну форму, міняти способи активних занять на непрофесійні. [5]
У випадку можливої появи ризику професійного вигорання, працівнику сфери соціальної психології та керівнику варто брати до уваги індивідуально-психологічні особливості працівника, досліджувати постійно психологічний клімат у колективі, покращити та розвивати умови праці та відпочинку учасника колективу, визначити особливості професійних деформацій та комунікації у колективі, головні мотиви професійної діяльності. [5]
Магістр