Соціологія в Україні 20х років (ID:1126311)

Вступ В даний час йде активний процес розвитку соціології я самостійної наукової дисципліни. Публікуються різні курси і програми виданий ряд підручників загальної і теоретичної соціології. При знайомстві з багатьма з них виникає відчуття «теоретичного звалища», що нагадує досвід відомої «науки» — наукового комунізму. Відбувається це тому, що ми все ще знаходимося у владі старих догм і уявлень, важко звільняємося від традицій, спадщини соціокультурного ізоляціонізму і набуваємо нового науковий і дослідницький досвід. Марксизм втратив теоретико- методологічний статус вітчизняної соціології. В результаті утворився вакуум, що викликав розгубленість у деякої частини соціологів. З однією сторони, вони втратили звичний грунт під ногами. З іншої — продовжують розглядати що успішно розвиваються в західній соціології теоретичні концепції як неприйнятні для наукового користування. У подоланні даній ситуації відчувається недостатність знання історії розвитку соціології як цілісної науки. Слід зазначити, що за радянських часів історія соціології була розроблена абсолютно незадовільно. У нашій історіографії, по-перше панувала концепція історії як політики, перекинутої минуле. Історія розглядалася як інструмент ідеологічної боротьби. Марксистська філософський-соціологічна думка перетворилася на служницю офіційної політики і ідеології. В умовах жорсткої дихотомії «марксистське - немарксистське» панувало думка, що широке ознайомлення з немарксистською соціологією не має принципового значення, оскільки вона не містить наукового розуміння суспільного розвитку. Ідеологічна інфікованість спотворювала уявлення про неї і утрудняла інтеграцію з світовою соціологією. В результаті в тому, що називалося «марксистською соціологією», випав пласт культури, який багато в чому визначає обличчя сучасної цивілізації, її гуманістичні досягнення. Конфронтаційний дух, орієнтація на пропагандистську тональність, на ефект негайного «розгрому ворога» позначалися на теоретичній глибині і практичній користі трактатів po критиці буржуазній (немарксистській) соціології. При цьому панував подвійний стандарт: критика в адресу супротивника — законна, а висновки альтернативних марксистській соціології напрямів, що суперечать власним уявленням, — наклеп. Це зумовило необхідність позбавлення спадщини світової соціології від вантажу звинувачень, що носять гіпертрофований ідеологічний характер, тобто що фіксують тільки його антимарксистську спрямованість. По-друге, ототожнення соціології з філософією (історичним матеріалізмом і науковим комунізмом) привело до того, що вона стала розглядатися як частина філософії. В результаті вийшло якесь напівфілософське знання — своєрідний «напівфілософський інвалід», що не має власній історії. Відновлення соціології як самостійної науки висновок її з-під «шапки» філософії і наукового комунізму примушує з великим увагою віднестися до досвіду її розвитку. У нас є можливість по гідності оцінити, що в її пророцтвах виявилося правдою, а що немає тлумачити пройдений соціологією шлях з урахуванням нових фактів, що відкрилися.