Соціальна відповідальність освіти (ID:118663)

Поняття соціальної відповідальності у працях різних вчених тлумачиться по-різному. Так, А.Ф. Плахотний, досліджуючи проблеми соціальної відповідальності, визначає її як категорію для відзначення міри вільного прояву соціальним суб’єктом свого обов’язку і права обирати в конкретних умовах оптимальний варіант відношення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства[1]. В.М. Хомич пише що соціальна відповідальність – це складне суспільне відношення, що полягає у свідомо-вольовому самообмеженні особою суб’єктивної свободи згідно з вимогами схвалюваної суспільством необхідності(позитивний, особистісний аспект)[2]. А.С. Шабуров визначає соціальну відповідальність як вольове соціально обумовлене відношення суб’єкта до панівних у суспільстві норм і цінностей, що виражається у свідомому виборі суспільно значимого варіанту поведінки і активної його реалізації[3]. Соціальна відповідальність вищих навчальних закладів пов’язана з тим, що саме у системі вищої освіти формується інтелектуальна еліта нації. Фахівці з вищою освітою є показником освіченості, цивілізованості країни, її професійного, наукового потенціалу і конкурентоспроможності. На жаль, стрімкий процес девальвації значущості і якості вищої освіти в Україні привів до того, що випускники університетів не відповідають багатьом вимогам до фахівців з університетською освітою. Соціально відповідальна вища освіта має забезпечити високий рівень реалізації не тільки традиційних – навчальної і дослідницької функцій, але і нових – інноваційної і підприємницької. В умовах аномічності українського суспільства особливу увагу треба надати виконанню культурологічної функції вищої освіти. До нових моделей альтернативної освіти ХХI ст., яка не передбачає безпосереднього контакту викладача і студента, відноситься модель «відкритого університету». В Україні така ідея найбільш реалізована у формі заочної освіти, що поряд з багатьма соціальними перевагами отримання вищої освіти в умовах її масовізації і демократизації, містить багато проблем, пов’язаних з невисоким у більшості випадків рівнем якості фахової підготовки, девальвацією якості знань і освітнього процесу, корупцією, тощо. Альтернативна освіта розвивається у напрямку «дистанційної освіти» і «віртуальних університетів». Надто повільний процес формування українського інформаційно-технологічного суспільства свідчить про неготовність до конкуренції з державами ХХІ ст. Потенціал України в цій конкуренції будуть визначати рівень освіченості нації, її здатність до самореалізації, насамперед через розвиток прогресивних технологій та освіти. Реалізувати свої конкурентні переваги Україні заважають наступні проблеми:  хронічне і традиційне недофінансування освіти;  повільна модернізація освіти, а саме - підвищення якості освіти та розширення доступу до здобуття освіти всім населенням України