Зразок роботи
1.1 Фізична підготовленість як інтегральний показник розвитку рухових здібностей дітей
Фізична підготовленість дітей є важливим аспектом їх загального розвитку та здоров'я. Цей термін охоплює широкий спектр фізичних характеристик, таких як сила, витривалість, гнучкість, координація та швидкість, які впливають на функціональність тіла в різних ситуаціях. Фізична підготовленість дітей визначається як здатність їхнього організму виконувати фізичні завдання на оптимальному рівні ефективності та безпеки та є інтегральним показником розвитку рухових здібностей тих, хто займаються.
Значення фізичної підготовленості в дитячому віці полягає в тому, що вона сприяє не лише здоровому розвитку організму, але й формує основи для активного способу життя у майбутньому. Правильно організовані заняття спортом та фізичною активністю сприяють розвитку м'язово-скелетної системи, покращенню кардіореспіраторної функції, та сприяють загальному психоемоційному благополуччю дитини.
Процес формування фізичної підготовленості дітей включає в себе різноманітні види фізичної активності, такі як ігри, спорт, фізичні вправи, заняття у спортивних секціях тощо. Організовані заняття спортом відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей дозволяють ефективно формувати різні фізичні якості, розвивати координацію та сприяти загальному здоров'ю [5, с. 53 ].
Результати наукових досліджень підтверджують, що діти, які займаються регулярною фізичною активністю, мають кращу фізичну форму, міцніше здоров'я та краще психічне самопочуття порівняно з тими, хто веде сидячий спосіб життя. Розвиток рухових здібностей дітей дошкільного віку засобами фізичної культури є локально дослідженим питанням в обробленій нами літературі. Проте, наявні окремі вивчення даної тематики дозволяють на основі емпіричних даних, зокрема зчитування конкретної інформації до питання теоретико-методичних основ розвитку рухових здібностей дітей дошкільного віку, дозволило дослідити дану проблематику.
В теорії та методиці спорту і фізичного виховання, присвяченій питанню рухових здібностей найчастіше використовують поняття-синоніми, такі як «фізичні здібності», «силові здібності», «швидкісні здібності», «координаційні здібності» [4, с. 82].
Згідно думок В. Фарфеля поняття «рухові здібності» відбиває і підкреслює органічну єдність фізіологічного, інтелектуального та психологічного компоненту рухової поведінки людини, що давно склалося у психології спорту і адекватне сучасним уявленням про моторні можливості людини. Провідні вчені в галузі дитячої психології О. Запорожець, О. Кононко, Г. Костюк, О. Кочерга, Г. Люблінська та ін. зосередили увагу на психологічних особливостях колективної взаємодії та визначили різні підходи тлумачення цього поняття, а саме: як обміну діями, спрямованої на організацію спільної діяльності, взаємовпливу, процесу конструювання міжособистісного простору [8, с. 141].
Гра – це специфічна форма прояву дитячої активності в певному непродуктивному виді діяльності, спрямованому не на одержання результатів, а на переживання задоволення від самого процесу, за визначенням, яке подано в психологічній енциклопедії [9, с .73].
Пояснення поняття «рухових здібностей» належать доктору педагогічних наук В. Ляху, де головним чином, рухові здібності на його думку, – це індивідуальні особливості. Про здібності судять за досягненнями у процесі навчання чи виконання будь-якої діяльності. Якщо людина швидше опановує рухом, якісніше його виконує, то в нього рухові здібності вищі. Таким чином, здібності – це не тільки вміння та навички, це характеристика того, як швидко та легко людина може набувати цих навичок.
Під поняттям рухових здібностей розуміють індивідуальні, генетично обумовлені в розвитку зовнішні якісні сторони моторики, які визначають на думку Л. Сергієнка успіх в трудовій, спортивній та фізкультурній діяльності [14, с. 174 ].
Інше пояснення поняттю надає Г. Григоренко, називаючи рухові здібності – «енергетичними можливостями індивіда, котрі забезпечують значний рівень в адаптації до різноманітних видів фізіологічної активності»
В. Лук’яненко «руховими здібностями» називає особливості індивіда, які визначають рівень рухових можливостей людини». В свою чергу В. Коренберг, зауважує на тому, що «рухові здібності лежать в основі рухових можливостей людини» [15, с.104].
Вчений Ю. Верхошанський зауважує на тому, що «моторні задатки, розвиваються на основі пристосованих змін, вже набутих в організмі, які переростають у відповідні рухові здібності, при володінні якими людина має можливості в успішності розв’язування потрібних завдань в нових, більш ускладнених умовах при зовнішніх впливах». Також науковець, вважає не корисним та не доцільним вести пошуки тих чи інших механізмів в організмі, які відповідають за витривалість, швидкість руху та силу.