Підвищення фізичної підготовленості дітей середнього дошкільного віку засобами фізичної культури. (ID:1075533)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 1.1 Фізична підготовленість як інтегральний показник розвитку рухових здібностей дітей Фізична підготовленість дітей є важливим аспектом їх загального розвитку та здоров'я. Цей термін охоплює широкий спектр фізичних характеристик, таких як сила, витривалість, гнучкість, координація та швидкість, які впливають на функціональність тіла в різних ситуаціях. Фізична підготовленість дітей визначається як здатність їхнього організму виконувати фізичні завдання на оптимальному рівні ефективності та безпеки та є інтегральним показником розвитку рухових здібностей тих, хто займаються. Значення фізичної підготовленості в дитячому віці полягає в тому, що вона сприяє не лише здоровому розвитку організму, але й формує основи для активного способу життя у майбутньому. Правильно організовані заняття спортом та фізичною активністю сприяють розвитку м'язово-скелетної системи, покращенню кардіореспіраторної функції, та сприяють загальному психоемоційному благополуччю дитини. Процес формування фізичної підготовленості дітей включає в себе різноманітні види фізичної активності, такі як ігри, спорт, фізичні вправи, заняття у спортивних секціях тощо. Організовані заняття спортом відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей дозволяють ефективно формувати різні фізичні якості, розвивати координацію та сприяти загальному здоров'ю [5, с. 53 ]. Результати наукових досліджень підтверджують, що діти, які займаються регулярною фізичною активністю, мають кращу фізичну форму, міцніше здоров'я та краще психічне самопочуття порівняно з тими, хто веде сидячий спосіб життя. Розвиток рухових здібностей дітей дошкільного віку засобами фізичної культури є локально дослідженим питанням в обробленій нами літературі. Проте, наявні окремі вивчення даної тематики дозволяють на основі емпіричних даних, зокрема зчитування конкретної інформації до питання теоретико-методичних основ розвитку рухових здібностей дітей дошкільного віку, дозволило дослідити дану проблематику. В теорії та методиці спорту і фізичного виховання, присвяченій питанню рухових здібностей найчастіше використовують поняття-синоніми, такі як «фізичні здібності», «силові здібності», «швидкісні здібності», «координаційні здібності» [4, с. 82]. Згідно думок В. Фарфеля поняття «рухові здібності» відбиває і підкреслює органічну єдність фізіологічного, інтелектуального та психологічного компоненту рухової поведінки людини, що давно склалося у психології спорту і адекватне сучасним уявленням про моторні можливості людини. Провідні вчені в галузі дитячої психології О. Запорожець, О. Кононко, Г. Костюк, О. Кочерга, Г. Люблінська та ін. зосередили увагу на психологічних особливостях колективної взаємодії та визначили різні підходи тлумачення цього поняття, а саме: як обміну діями, спрямованої на організацію спільної діяльності, взаємовпливу, процесу конструювання міжособистісного простору [8, с. 141]. Гра – це специфічна форма прояву дитячої активності в певному непродуктивному виді діяльності, спрямованому не на одержання результатів, а на переживання задоволення від самого процесу, за визначенням, яке подано в психологічній енциклопедії [9, с .73]. Пояснення поняття «рухових здібностей» належать доктору педагогічних наук В. Ляху, де головним чином, рухові здібності на його думку, – це індивідуальні особливості. Про здібності судять за досягненнями у процесі навчання чи виконання будь-якої діяльності. Якщо людина швидше опановує рухом, якісніше його виконує, то в нього рухові здібності вищі. Таким чином, здібності – це не тільки вміння та навички, це характеристика того, як швидко та легко людина може набувати цих навичок. Під поняттям рухових здібностей розуміють індивідуальні, генетично обумовлені в розвитку зовнішні якісні сторони моторики, які визначають на думку Л. Сергієнка успіх в трудовій, спортивній та фізкультурній діяльності [14, с. 174 ]. Інше пояснення поняттю надає Г. Григоренко, називаючи рухові здібності – «енергетичними можливостями індивіда, котрі забезпечують значний рівень в адаптації до різноманітних видів фізіологічної активності» В. Лук’яненко «руховими здібностями» називає особливості індивіда, які визначають рівень рухових можливостей людини». В свою чергу В. Коренберг, зауважує на тому, що «рухові здібності лежать в основі рухових можливостей людини» [15, с.104]. Вчений Ю. Верхошанський зауважує на тому, що «моторні задатки, розвиваються на основі пристосованих змін, вже набутих в організмі, які переростають у відповідні рухові здібності, при володінні якими людина має можливості в успішності розв’язування потрібних завдань в нових, більш ускладнених умовах при зовнішніх впливах». Також науковець, вважає не корисним та не доцільним вести пошуки тих чи інших механізмів в організмі, які відповідають за витривалість, швидкість руху та силу. Дослідниця Д. Богданова в свою чергу, визначає рухові здібності, як здібності особистості до рухової діяльності, котрі якнайкраще відображаються у спорті, балеті, цирковому мистецтві, ручних ремеслах тощо. Вчена зазначає, що коли пишуть і говорять про рухові здібності, зазвичай розуміють під цим рухові якості як, наприклад, силу, спритність, швидкість, витривалість, гнучкість. Що стосується інтегрального показника розвитку рухових функцій то можна сказати це є комплексним показником, що відображає загальний стан та рівень розвитку рухових здібностей та навичок особи. Цей показник враховує різноманітні аспекти фізичної активності та можливостей до виконання різноманітних рухів та уміння контролювати їх. Він базується на оцінці таких параметрів, як швидкість, сила, витривалість, гнучкість, координація рухів, баланс та інші фізичні характеристики. [8, с.34]. Отже, підводячи підсумок представленому вище, зазначимо, що інтегральний показник розвитку рухових функцій використовується для комплексної оцінки фізичної підготовленості та рухових здібностей особи. Він дозволяє отримати узагальнену інформацію про рівень розвитку рухової системи та визначити потреби у подальшому її розвитку. Цей показник може бути використаний як для діагностики стану здоров'я, так і для планування та контролю за процесом фізичного тренування та вдосконалення рухових навичок. 1.2 Розвиток рухових здібностей дітей 4-5 року життя Діти середнього дошкільного віку, які зазвичай становлять вікову групу від 4 до 5 років, характеризуються значними змінами у психічному, фізичному та соціальному розвитку. На цьому етапі дитина вже набуває значного рівня самостійності та самовизначеності, одночасно поступово віддаляючись від абсолютної залежності від дорослих. На психічному рівні, діти середнього дошкільного віку проявляють значні зміни в когнітивному та емоційно-психічному розвитку. Вони набувають здатності до логічного мислення, здатності до абстрактного мислення та розвитку уяви. Крім того, їхня мова стає більш розвиненою та збагачується новими словами та конструкціями речень. У цьому віці також починає формуватися самооцінка, а також емоційне регулювання, що дозволяє дитині більш ефективно взаємодіяти з оточуючим середовищем. [12, с.87]. Соціально, діти середнього дошкільного віку активно взаємодіють з оточуючими та здатні до участі в групових заняттях та активностях. Вони розвивають навички спілкування, вміють ділитися та взаємодіяти з однолітками. Крім того, вони починають формувати уявлення про правила та норми поведінки у групі, що є важливим аспектом їхнього соціального розвитку.[11, с.110] У плані фізичного розвитку, діти цього віку зазвичай досягають значних успіхів у розвитку моторики та координації рухів. Вони здатні до виконання більш складних рухових завдань, таких як стрибки, біг, лазіння. Крім того, вони зазвичай розвивають певні навички управління тілом, такі як кидання та ловля м'яча, що свідчить про поступове удосконалення моторики. Розвиток рухових здібностей у дітей віком 4-5 років є ключовим етапом їхнього фізичного розвитку, оскільки у цьому віці вони активно вдосконалюють свою моторику, координацію рухів та здатність до виконання різноманітних рухових завдань. Для оцінки розвитку рухових здібностей дітей цього віку часто використовується методика тестування, яка базується на наукових стандартах та протоколах, розроблених відповідно до вимог національних освітніх програм. Основні особливості розвитку рухових здібностей у дітей 4-5 років передбачають приділення уваги розвитку їхньої моторики та фізичної активності, координації рухів, спритності та точності рухів і вправам на зміцнення м'язів та згинання рук, ніг та спини. Розглянемо ці питання більш детально [4, c.43].