Зразок роботи
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МЕТОДІВ ТА ЗАСОБІВ ВИХОВАННЯ ГНУЧКОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
2.1 Особливості розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці
Особливо важливими особливостями вікового розвитку дітей молодшого шкільного віку є:
- Відносно рівномірний розвиток опорнорухового апарату;
- Велика рухливість суглобів;
- Висока еластичність зв'язкового апарату;
- Наявність великої кількості хрящової тканини в скелеті;
- Еластичність м'язів згодом значного вмісту білкових неорганічних солей і води;
- Достатня природна гнучкість хребетного стовпа;
- Незавершений процес окостеніння.
У молодших школярів є всі передумови до придбання гнучкості:
- Переважання в кістковій тканині органічних елементів і води, які роблять скелет гнучким і еластичним;
- Зчленування кісток рухливо;
- Поступове заміщення кісткової тканини хрящової;
- Посилення темпів зростання хребта і формування природних фізіологічних вигинів (шийної і грудної кривизни);
- Слабкий розвиток м'язів і зв'язок хребта, значна товщина хрящових прошарків хребта;
- Кістки скелета відрізняються великою піддатливістю до зовнішніх впливів;
- Недостатньо розвинені м'язи, великі м'язи розвинені краще, ніж дрібні, обсяг м'язової тканини 27%.
Найбільш високі природні темпи розвитку гнучкості спостерігаються у дітей у віці від 6 до 8 років і від 9 до 10 - 11 років. У цілому рухливість крупних ланок тіла збільшується до 13 - 14 років і стабілізується до 16 - 17 років, а потім має стійку тенденцію до зниження. Якщо до 13 - 14 років гнучкість направлено не розвивається, вона може знижуватися вже в юнацькому віці. Значне погіршення наголошується у людей старше 50 років [9].
Сенситивним періодом пасивної гнучкості є вік 9 -10 років, а активної 10 - 14 років. Цілеспрямований розвиток гнучкості має починатися з 6 - 7 років, причому у дітей 9 - 14 років це якість розвивається в два рази ефективніше, ніж у старшому шкільному віці. У дівчаток показники гнучкості вище на 20 - 30%, ніж у хлопчиків.
У різні вікові періоди діти розвиваються нерівномірно, при цьому співвідношення зросту, маси тіла, окружності грудей та інших показників фізичного розвитку весь час змінюється. Проте школярі однієї вікової групи можуть мати істотні індивідуальні відмінності в фізичному розвитку. 30 см, а у масі до 15 кг.
Гнучкість залежить від віку, статі природних особливостей будови опорно-рухового апарата, тренованості форми суглобів, розтяжності зв'язок, еластичності і в'язкості розтягуваних м'язів, зміни вихідного положення, температури навколишнього середовища, часу доби, попередньої діяльності, ступеня втоми.
Найвищі природні темпи розвитку гнучкості спостерігаються у дітей 9-14 років. У цій віковій категорії робота над розвитком гнучкості вдвічі ефективніша, ніж у старшому. Науковці вважають, що гнучкість розвивається ліпше й досягнуті результати зберігаються довше, якщо вона стає предметом цілеспрямованих вправлянь у 10-11 річному віці. Найпізніший вік, коли можна ще починати розвиток рухомості в суглобах це 13-14 років.
Фізіологічні і морфологічні передумови для поліпшення гнучкості в 10-11 річному віці не повинні робити її розвиток самоціллю. Надмірна рухомість в суглобах несприятливо відбивається на формуванні деяких рухових навичок. Рівень гнучкості також залежить від статі [9]
У хлопчиків гнучкість розвивається з 7-10 років, в 11-13 років приріст рухливості хребтового стовпа уповільнюється, з 14 років знов починає більш активний приріст.
У дівчат в період від 7-14 років показники рухливості хребетного стовпа при активних рухах збільшується, однак зростання відбувається нерівномірно. У віці від 7-10 років приріст показників відносно невеликий, а від 10-14 років відзначене значне збільшення. Самі високі показники хребетного стовпа у 14-річних дівчаток.
Педагогічні впливи, спрямовані на розвиток гнучкості, дають найбільший ефект, якщо їх починають систематично і цілеспрямовано застосовувати в молодшому шкільному віці. У цей період м'язи зберігають досить велику еластичність, а суглобово-зв'язковий апарат уже в змозі витримувати певні навантаження, що виникають при виконанні вправ на розтягування (на початку навантаження повинні бути невеликими) - вправи на розтягування слід застосовувати в малих дозах, але досить часто, щоб можна було використовувати ефект післядії цих вправ. На початковому етапі розвитку гнучкості вправи на розтягування не повинні викликати у займаються хворобливі відчуття [10].
У молодшому шкільному віці особлива обережність необхідна при виконанні вправ, спрямованих на збільшення рухливості хребетного стовпа і плечових суглобів. Ці ланки опорно-рухового апарату у дітей 7 - 11 років ще дуже ніжні і легко травмуються. З усіх зчленувань опорно-рухового апарату найбільш легко в цей період переносять навантаження, пов'язані із застосуванням розтягуючих сил, тазостегнові і гомілковостопні суглоби. Тому, на початку треба розвивати рухливість саме цих суглобів.
Обсяг і інтенсивність вправ на гнучкість повинна підвищуватися поступово. До 10 - 11 років потрібно утримуватися від виконання нахилів вперед і назад з максимальною амплітудою. На початковому етапі розвитку гнучкості не варто застосовувати велику кількість пасивних вправ.
Активна і пасивна гнучкість у цьому віці розвиваються паралельно. Використання динамічних вправ призводить до зростання активної гнучкості на 19 - 20%, а пасивної на 10 - 11%. Використання пасивних вправ забезпечує збільшення активної гнучкості на 13%, а пасивної на 20%. На думку А.П. Матвєєва, у дітей молодшого шкільного віку найбільш ефективно комплексний розвиток гнучкості, коли динамічні вправи для розвитку активної і пасивної гнучкості складають по 40% часу, відведеного на уроці, а на виконання статичних вправ - 20% [11].
Магістр