Стратегічне управління розвитком сільськогосподарського підприємства (на прикладі ДП “Чайка”) (2 та 3 розділи) (ID:1147200)

Розділ 3. Підвищення ефективності стратегічного управління розвитком підприємства 3.1. Формування стратегії розвитку сільськогосподарського підприємства Стратегічне управління розвитком сільськогосподарського підприємства полягає в обґрунтуванні індивідуального стратегічного набору підприємства, який формується з різних видів загальних, конкурентних, продуктово-товарних, функціональних та ресурсних стратегій. Першим методологічним аспектом формування стратегічного набору підприємства є дотримання послідовності вибору груп стратегій, що виступає необхідною передумовою розробки ефективного стратегічного набору (рис. 3.1). Рис. 3.1. Поетапна модель формування ефективного стратегічного набору сільськогосподарського підприємства Визначальними у формуванні стратегічного набору є група загальних стратегій. Їх тип і вид виступає підґрунтям для формулювання стратегічних альтернатив з інших груп стратегій. На підставі обраних загальних стратегій формують продуктовий портфель підприємства, визначають зміст конкурентних стратегій, обґрунтовують ресурсні та функціональні стратегії. У випадку нездатності певної групи стратегій забезпечити реалізацію стратегій попередньо обраних груп, має бути використаний зворотній зв’язок для коригування раніше визначених стратегій. У цілому відбір стратегічних альтернатив і формування стратегічного набору підприємства здійснюється за принципами отримання на останньому максимального синергетичного ефекту. Ефективним визнається такий обраний стратегічний набір, що забезпечує сільськогосподарському підприємству досягнення його мети. Загальні стратегії підприємства – основний управлінський «план гри», спрямований на налагодження функціонування та розвитку його у довгостроковій перспективі [43, c. 250]. Загальні стратегії визначають напрям розвитку підприємства. При формулюванні загальних стратегій типами стратегічних альтернатив є: стабільне функціонування, зростання, скорочення діяльності (див. рис. 3.2). Стратегія стабільності передбачає зосередження на існуючих видах діяльності та їхню підтримку. Її частіше обирають ті підприємства, які домінують на ринку або діють у сформованих галузях зі стабільною технологією. Стратегія стабільності є традиційною для ситуації, коли підприємства не бачать можливостей зростання або задоволені існуючим становищем на ринку [22, с. 104]. Вона може обиратись лише на певний строк і лише фінансово стійкими сільськогосподарськими підприємствами, які працюють за сучасними технологіями виробництва продукції. Можливість застосування в сільському господарстві стратегії стабільності зумовлена низькими темпами змін технологій, у порівнянні з іншими галузями, а також інертністю більшості сільськогосподарських виробників до інновацій. Рис. 3.2. Класифікаційна модель дерева основних стратегій підприємства Стратегії зростання передбачають розширення підприємства через концентрацію, інтеграцію чи диверсифікацію. Підприємство може зростати в результаті збільшення масштабів своєї поточної діяльності; запровадження нового напряму роботи або розширення технологічних можливостей; розширення групи споживачів, що в усіх випадках передбачає збільшення кількісних показників. Основою зростання може бути внутрішній розвиток чи придбання інших підприємств, або поєднання цих дій. Побудова ланцюга збільшення цінності підкаже напрям, який буде найбільш прийнятним для даного підприємства. У першу чергу варто вибирати між вертикальною і горизонтальною інтеграцією, тобто або робити більше з того, що підприємство вміє і йому знайоме, або пересуватись за ланцюгом цінностей і вчитись новому [29, с. 167]. Стратегії зростання для сільськогосподарських підприємств передбачають збільшення їх розмірів, наповнення стратегічного портфеля додатковими видами діяльності та продукції, а також перехід на нові засади менеджменту, що забезпечують якісний розвиток підприємства. Останнє передбачає запровадження окремих елементів або цілої системи менеджменту якості підприємства. Саме стратегії зростання повинні стати пріоритетними для сільськогосподарських підприємств, що буде слугувати підставою забезпечення їх конкурентоспроможності. Виділяють три види стратегій зростання: концентроване зростання, інтеграція, диверсифікація (рис. 3.3). Стратегії зростання Концентрація Інтеграція Диверсифікація Посилення позиції на ринку Вертикальна зворотна Центрована Розвитку ринку Вертикальна пряма Горизонтальна Розвитку товару Конгломератна Рис. 3.3. Стратегії зростання підприємства Третім типом загальних стратегій є стратегії скорочення. Стратегії скорочення обирають тоді, коли підприємство потребує перегрупування сил після тривалого періоду зростання або у зв’язку з необхідністю підвищення ефективності. Реалізація таких стратегій часто проходить болюче. Проте необхідно усвідомлювати, що це такі ж стратегії розвитку підприємства, як і стратегії зростання. Не зважаючи на те, що зміст стратегій скорочення полягає в обмеженні і зменшенні, ми розглядаємо їх також як інструмент забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Відповідно до представленої вище дефініції «конкурентоспроможності підприємств», ідея стратегії скорочення спрямована не на руйнування бізнесу, а на обмеження його частини з метою розвитку певного напряму.