Соціальне страхування в системі ринкових відносин (ID:519224)

2.1 Процес еволюції соціального страхування Перші згадки про соціальне страхування та соціальний захист з’явилися ще у XVІІ-XVІІІ сторіччях. В ті часи соціальний захист тлумачився, як «соціальний добробут» та зводився до керування бідними верствами населення. Ця теорія ґрунтується не принципі велферізму, тобто переконанні, що за своїм призначенням уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які не можуть забезпечити собі належний рівень існування. Теоретичне обґрунтування поняття «державні соціальні гарантії» з’явилося приблизно у 1854 році в наукових працях поряд із термінами соціальної справедливості, соціальних послуг, соціального забезпечення. Основоположником теорії добробуту можна вважати Ієремію Бентама. Його фраза: «Найбільше щастя найбільшій кількості членів суспільства – ось єдина мета, до якої повинен прагнути уряд.» - стала одним із вихідних постулатів теорії добробуту. У подальшому значним етапом розвитку соціального страхування став період активного нормо-утворення в Німеччині. В 1871 році Ото фон Бісмарк після об’єднання Німеччини забезпечив прийняття цілої низки законів соціального страхування: «Про медичне страхування робітників» (1883), «Про страхування від нещасних випадків» (1884), «Про страхування від втрати роботи за віком та інвалідністю». (1889). Ці закони сформували першу систему компенсацій при хворобі, інвалідності чи зносу робочої сили з досягненням певного віку. У 1911 році був прийнятий Страховий кодекс, який забезпечив удів пенсією. У 1916 році була встановлена межа пенсійного віку – 65 років. Великобританія відзначилася у 1897 році прийняттям закону «Про компенсацію робітникам за травми на виробництві». У 1908 році парламент затвердив закон «Про пенсії за віком». 1911 рік зазначився в історії, як рік прийняття закону «Про національне страхування». Немалий внесок у процес еволюції соціального страхування зробила Франція. У тому 1911 році у Франції було затверджений пенсійне забезпечення. Швеція зробила свій внесок у вигляді першого обов’язкового страхування за віком та інвалідністю. Починаючи з 20-х років ХХ ст. починається період активного втручання держави у формування соціального страхування. Велика економічна криза 1929-1933 років «спровокувала» США на створення першого закону про страхування старості. Дуже яскравим явищем для процесу формування соціального захисту стає така подія як Друга світова війна. В цей час держава приймає активну участь у формуванні нових законів. З’явилися такі документи Атлантична хартія, Філадельфійська декларація Міжнародної організації праці та доповідь У. Бевериджа «Про страхування». Ці документи стали базою для діяльності держав в післявоєнний період часу. Атлантична хартія закликає до міжнародного співробітництва задля покращення рівня життя та соціального забезпечення. Філадельфійська декларація (1944) сформулювала чіткі вимоги до повної зайнятості населення, мінімальної заробітної плати та програм соціального забезпечення. Сорокові роки були переломними для процесу еволюції соціального страхування, вони принесли розуміння у необхідності створення системи соціального страхування. Протягом досить тривалого часу сформувалося більш-менш чітке визначення «соціальної» держави. «Соціальною» можна вважати ту державу, яка взяла на себе велику кількість фінансових і соціальних зобов’язань і налагодила чіткі механізми їх успішного виконання. Якщо половина населення вважає, що країна йде «соціальними» шляхами, то країну можна вважати «соціальною». Якщо ж велика частина населення на бачить «соціальної справедливості» та «соціальної захищеності», то держава є «не соціальною». Починаючи з 1975 року спостерігається тенденція до уповільнення розвитку соціальних гарантій. Починається період індивідуальної відповідальності населення за своє соціальне забезпечення. П.Спікер у своїй роботі довів, що людина є суспільною сутністю. Він довів, що добробут людей визначається нормами суспільства, частинами якого є ці люди. Для покращення життя людей слід зрозуміти як люди живуть, зрозуміти стиль їхнього мислення та зрозуміти як соціальний механізм зможе змінити все на краше. Лауреат Нобелівської премії Дж.Б’юкенен дав визначення «соціалістичної» держави. Соціалістичною є держава, яка за допомогою різних важелів та інститутів забезпечує виробництво товарів та послуг без розмежування на колективне чи індивідуальне використання. На думку Б’юкенена трансфертною є держава, яка не забезпечує ні поставок товарів та послуг, ні їх фінансування, а збирає податки у індивідів і груп та передає ці кошти у вигляді грошових виплат іншим індивідам і групам. За Б’юкененом «держава добробуту» є формою трансфертної держави, де головні програми гарантування надійного соціального захисту населення включають включають оподаткування всього суспільства прямим і непрямими податками за умови, що всі платежі будуть використані на виплати літнім людям у формі гарантованої соціальної допомоги, бідним верствам – допомоги по бідності, дітям – виплати багатодітним сім’ям та іншим групам, сильно відрізняються особливими рисами. Отже, можна зробити висновки, що соціальні гарантії пройшли великий шлях еволюції та розвитку від стародавніх вождів до сучасних президентів. Ще у давні часи вожді надавали своїм підлеглим соціальний захист у вигляді захисту від нападу загарбників та інших умов, відповідних до тих часів. Але лише у ХХ сторіччі відбувся переламний момент і різкий стрибок розвитку «соціальних гарантій», який був забезпечений великою після воєнною конкуренцією і змаганням держав. Що допомогло побудувати модель сучасної соціальної держави. Соціальні гарантії стали частиною політики будь–якої сучасної країни. Конституція своєю статтею №1 затверджує за Україною статус соціальної країни. Сьогодні під соціальними гарантіями розуміють отримання від держави громадянами доходів у грошовій чи натуральній формі, перелік яких затверджений чинними актами. 2.2 Сучасний стан соціального страхування в Україні Соціальне страхування – це фундаментальна основа державної системи соціального захисту населення, що уможливлює матеріальне забезпечення і підтримку непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства. Це поняття охоплює різні форми суспільного (державного, обов’язкового і добровільно-суспільного) страхування населення від різного роду ризиків, пов’язаних з утратою роботи, працездатності і доходів [1, с. 52]. В Україні здійснюється чотири види загальнообов’язкового державного соціального страхування (рис. 1). Соціальне страхування Страхування на випадок безробіття (Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття) Страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням (Фонд соціального страхування) Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (Фонд соціального страхування) Пенсійне страхування (Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди) Рис. 1. Види соціального страхування в Україні У сучасних складних економічних умовах соціальне страхування набуває особливого значення, будучи важливим елементом процесу економічного розвитку та зростання. Воно ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу [4, с. 132–133]. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Ефективність і дієвість соціального страхування напряму залежать від наявності й достатності коштів за кожним із грошових фондів. За оперативними даними, упродовж 2018 р.