Зразок роботи
Актуальність теми дослідження.
Образотворча спадщина Тараса Шевченка є важливою складовою українського мистецтва ХІХ ст. Його творчість досліджувалася з різних точок зору: соціально-історичної, історико-культурної, літературознавчої, мистецтвознавчої. Пріоритетними сферами вивчення були факти біографії Т. Шевченка, його літературна спадщина, проведення паралелей між аналізом літературної та образотворчої діяльності, атрибуція, датування, опис, ідеологічна інтерпретація художніх творів майстра. Дослідниками здійснювалися мистецтвознавчий аналіз знакових робіт художника, загальний аналіз стилістики його творчості. Однак, недостатньо вивченими залишалися стилістичні особливості та еволюція творчої манери Т. Шевченка як графіка. У сучасному шевченкознавстві щодалі більше праць, які пропонують нову інтерпретацію тематики творів та естетичних поглядів митця. Це свідчить про складність його художньої манери, особливості впливів на його мистецьку діяльність та їх взаємне проникнення. Нині творчість майстра розглядається в контексті не лише української чи російської, а й західноєвропейської культури.
У ХХІ ст. відбувається переосмислення постаті Т. Шевченка і значення його творів. Це знаходить вияв у міждисциплінарних і компаративних дослідженнях. Тому в світлі сучасних методів виявляється необхідним доповнити й поглибити напрацювання попередніх науковців, а художнє бачення творчого доробку митця потребує нового, розширеного аналізу й узагальнення. Художнє бачення митця – це комплексне поняття, яке охоплює сукупність естетичних вподобань, вибір формального вирішення та змістового наповнення, художньо-стилістичні прийоми, які визначають індивідуальну художню мову або манеру.
Графічні твори Т. Шевченка вирізняються оригінальною манерою, сформованою під впливом певного широкого візуального досвіду й, власне, особистості митця. Ця манера розвивалася впродовж усього творчого шляху і зазнавала в часі певних еволюційних змін, що позначилося на тематиці й образній системі творів, їх стилістиці, використанні засобів виразності. Впродовж останніх двох періодів – у засланні (1847–1857 рр.) та після повернення з нього (1857–1861 рр.) – в нових життєвих умовах художник досяг особливої майстерності: він займався розв’язанням окремих мистецьких проблем і відпрацюванням різних графічних технік. Як наслідок, сформувалася нова манера композиційного, світлотіньового та колористичного вирішення творів.
Значна частина робіт Т. Шевченка означених двох періодів лише стисло розглядалася чи побіжно згадувалася в попередніх наукових дослідженнях. Тому детальний мистецтвознавчий аналіз цих творів і узагальнення його висновків є актуальним для осмислення еволюційних змін у художній мові митця.
Таким чином, актуальність дослідження визначається, по-перше, потребою сучасної української культури, що полягає у переосмисленні постаті Т. Шевченка-художника і значення його доробку. По-друге, актуальність обумовлена недостатнім вивченням художньо-стилістичних особливостей його графічної спадщини, зокрема двох останніх періодів творчості. Мистецтвознавчий аналіз дозволив виявити поступові зміни художніх методів майстра, його схильність до тих чи тих засобів виразності, що, своєю чергою, характеризують його мистецьке бачення. Це дало змогу конкретизувати роль академічних, романтичних, реалістичних тенденцій у стилістиці художника, впливів народного та західноєвропейського мистецтва. У дослідженні простежено і обґрунтовано на фактологічному матеріалі процес зростання майстерності Т. Шевченка-графіка.
Мета дослідження: на основі аналізу графічної спадщини Т. Шевченка 1847–1861 рр. висвітлити характерні особливості його художнього бачення, дослідити етапи розвитку творчої манери, виявити зміну прийомів та засобів виразності.
Для досягнення мети поставлено такі завдання:
• простежити етапи формування творчої манери художника, розглянути знакові твори живопису та графіки цього періоду, дослідити джерела художнього досвіду та впливи творчості інших митців на бачення Т. Шевченка;
• визначити передумови стилістичних змін і основні напрями розвитку нової образотворчої манери;
• висвітлити процес формування своєрідної художньої стилістики у графічній манері Т. Шевченка 1847–1850 рр.;
• визначити зміни художньої мови у графіці митця 1851–1855 рр. з огляду на засоби виразності та постановку нових художніх завдань;
• розглянути особливості поєднання тенденцій різних стилів у творах 1856–1857 рр.;
• проаналізувати засади використання художником різних графічних технік у роботах;
• простежити специфіку окремих жанрів у графічній творчості митця;
• виявити типові й оригінальні методи застосування графічних технік, визначити особливості індивідуальної художньої манери Т. Шевченка.
Об’єктом дослідження є графічна спадщина Т. Шевченка.
Предметом дослідження є особливості художньої мови графіки Т. Шевченка, оскільки для розуміння художньої еволюції митця є суттєво важливим ґрунтовне дослідження його творчості, у яких помітне значне зростання майстерності художника завдяки зміні манери, стилістики й методів створення образу.
Для виконання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: історико-культурологічний – для аналізу історичного та культурного середовища, в якому проходила мистецька діяльність Т. Шевченка; біографічний – для дослідження життєвого шляху як контексту створення художніх робіт майстра; методи іконографічного, художньо-стилістичного і порівняльного аналізу творів мистецтва – для визначення особливостей художньої манери митця, розгляду змін у процесі творчості; системний – для узагальнення висновків стосовно творчого розвитку художника, систематизації результатів аналізу таких його досягнень, як поєднання різних стилістичних тенденцій, та визначення ваги доробку Т. Шевченка в контексті історії мистецтва.
Практичне значення результатів роботи полягає у формуванні цілісного уявлення про творчу еволюцію Т. Шевченка як художника. Результати дослідження можуть використовуватися для подальшого аналізу, атрибуції та систематизації творчої спадщини художника; для вивчення українського мистецтва ХІХ ст. окремо й у контексті світової історії мистецтва.
Наукові результати можуть скласти базу для практичної роботи мистецтвознавців з художньо-стилістичного аналізу творів, використовуватися для навчальних програм з історії українського та світового мистецтва.
Магістр