Зразок роботи
1.1. Забезпеченість ринку України меблевими товарами
Останнім часом ринок меблів України все більше наповнюється меблевими товарами вітчизняних виробників, які поступово витісняють закордонних.
Меблеву продукцію, що реалізується на вітчизняному ринку, умовно поділяють на три цінові категорії: дешеву (до 1тис. доларів США за комплект), середню (до 4тис. доларів США) й дорогу (понад 5тис. доларів США). До останньої категорії також відносяться дуже дорогі (ексклюзивні) меблі, вартість яких можна порівняти з ціною хорошого автомобіля. Споживчі переваги, на думку експертів, розподіляються таким чином: 60% вітчизняних покупців купують дешеві меблі, 25% продукцію середньої цінової категорії, 10% дорогу й тільки 3-5% - ексклюзивну (рис. 1.1). При цьому споживчі переваги в кожній з груп мають свої особливості.
Рис. 1.1. Споживчі пріоритети щодо цінових категорій меблів [58]
Ті, хто купує недорогі меблі, частіше за все, за спостереженням продавців, керуються не естетичними міркуваннями, а життєвою необхідністю. Через це критерії вибору в такому випадку – доступна ціна й практичність. Цілком зрозуміло, що з підвищенням життєвого рівня населення буде змінювати власні пріоритети. Посилення конкуренції сприяло тому, що ціни на дорогі меблі знизилися на 20%, а на ексклюзивні – на 5 – 7 %. І якщо раніше престижні меблі в Україні коштували дорожче, ніж в Європі, то сьогодні ціни такі ж, а в деяких випадках навіть нижчі.
На сьогоднішній день вітчизняні меблі не гірші імпортних аналогічного рівня, а за багатьма характеристиками навіть ліпші за них. При цьому вони дешеві, ніж серійна продукція солідних закордонних фабрик. Українські меблеві фабрики зараз уже мають таке ж обладнання, як італійські та німецькі і використовують ту ж сировину. При цьому собівартість виробництва нижча, насамперед, через дешеву робочу силу.
“Прорив” вітчизняних виробників меблів став можливим з декількох причин:
• вони нарешті змогли використати потенціал, матеріально-технічну базу й традиції меблевого виробництва (близько 70% меблевих фабрик колишнього СРСР були зосереджені в Україні);
• спромоглися нагромадити досить оборотних коштів для закупівлі імпортного обладнання, сировини та підготовки фахівців;
• і, головне, компанії – лідери, працюючи на ринку, набули необхідного досвіду і навчилися не тільки виробляти конкурентоспроможну продукцію, а й продавати її.
Крім того, припиненню росту імпортних поставок сприяла, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін у ставки ввізного мита на деякі види товарів” від 30 липня 1999 року. За цією постановою ставки ввізного мита на деревинно-стружкові плити (ДСП), деревинно-волокнисті плити (ДВП) та ще на деякі імпортні комплектуючі підвищилися в середньому на 15%. Така митно-тарифна політика держави хоч і не влаштовує виробників меблів з імпортної сировини, але стимулює їх придбати сировину та комплектуючі у вітчизняних виробників.
Підвищення ставок ввізного мита на імпортні комплектуючі та сировину дозволило вітчизняним виробникам, зокрема виробникам деревинно-стружкової плити, збільшити випуск вітчизняних комплектуючих і сировини приблизно у два рази.
Вітчизняні виробники також домагаються конкурентної переваги, надаючи покупцям значні знижки (до 30%) і гарантії (до 5 років). Деякі практикують продаж меблів у кредит, чого не пропонують західні конкуренти. Крім того, останнім часом , з огляду на програму підтримки вітчизняного виробника, у засобів масової інформації є пільгові умови для розміщення реклами.
У такий спосіб деякі вітчизняні виробники створили торгову марку і підтримують її імідж. Іноземні фірми не поспішають витрачатися на рекламу.
Нині частка імпортних меблів складає близько 62% загального обсягу продажу, хоча в 1992 році вона становила лише 2%. Найбільша питома вага на вітчизняному ринку належить меблям виробництва Польщі – 50%, Італії – 35% і Німеччини – 12%, а інші країни займають лише 3%.
Співставлення середньорічного продажу меблів у розрахунку на душу населення в деяких країнах, наводить на думку про можливості значного підвищення ємності позиції цих товарів (рис. 1.2).
35% 12% 3% 50%
Рис. 1.2. Середньорічний продаж меблів у розрахунку на душу населення в деяких країнах [57]
Якщо в 1992 році вітчизняні меблеві фабрики виробляли продукції на 1390 млн. грн., то нині (у порівняних цінах) лише на 270 млн. грн. Поставки за імпортом складають близько 440 млн. грн. Частка імпорту не стільки велика, як недостатня ще пропозиція вітчизняних меблів.
За даними Державного комітету статистики України меблі споконвічно вважалися українським експортним товаром. З 1999 року відстежено значне збільшення експорту меблів (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Динаміка експорту меблів українськими виробниками [57]
Серед імпортерів українських меблів по валових обсягах ввезення лідирує Росія (до половини усього українського експорту). Далі йдуть Німеччина, Польща, Бельгія, Швеція та Франція. Вивозяться переважно меблі середнього для України цінового рівня (а за західними мірками дешеві), хоча це досить якісні побутові набори з ламінованої ДСП.
Деякі вітчизняні меблеві фірми працюють тільки на експорт. Вони зайняті дуже дорогим товаром, у них налагоджений збут і немає інтересів в Україні.
Хоча Україна вважається малолісною країною, її лісові ресурси дозволяють навіть постачати високосортну дубову деревину за кордон. Для цього є фахівці, є розробки, є успішно діючі підприємства, є програма розвитку лісопромислового комплексу. Принаймні, під програму намічено виділити 79 млн. грн.. бюджетних коштів – це майже половина загальної потреби, що складає 165 млн. грн. Друга половина – це кошти вітчизняних і закордонних інвесторів.
Це дасть можливість подолати превалювання імпорту над експортом у меблевому торговому балансі.
Для того, щоб залучити кошти потенційного інвестора, підприємство має зарекомендувати себе на вітчизняному ринку як постійно діючий суб’єкт підприємницької діяльності, мати товарний знак, який свідчить про високу якість продукції і тоді вона користуватиметься стабільним попитом. Воно також повинно мати сталі прибутки та кошти на впровадження нових технологій. Потрібно удосконалити законодавчу базу, яка стосується підприємницької діяльності таким чином, щоб було неможливо створювати фіктивні підприємства, які підривають довіру до вітчизняних виробників.
Статистика також свідчить, щорічне збільшення обсягів виробництва меблів становить 15%, а продаж за останній рік збільшився на 38%. Загальна ємність ринку становить понад 3 млрд. грн. Останні роки підтвердили італійську схему меблевого поступу — велика кількість невеликих підприємств, які виробляють меблі дешевого і середнього цінового діапазонів, за розвиненої інфраструктури виробництва комплектуючих.
Тоді як у Росії меблева галузь розвивається за німецькою схемою — наявність великих виробників недорогих серійних меблів, виробничий цикл яких включає виготовлення основних комплектуючих. Активному розвитку меблевого ринку України сприяє, з одного боку, зростання купівельної спроможності населення, з іншого — законодавчі обмеження імпорту меблів у вигляді високих митних зборів (20-25% залежно від виду меблів). Як наслідок — частка імпортної продукції на вітчизняному ринку з кожним роком зменшується. За даними досліджень компанії «Ліга-Нова», сьогодні імпортному товару, завезеному здебільшого з Італії, Польщі, Німеччини, належить 25% українського меблевого ринку.
Як відмічають фахівці, сьогодні на українському ринку меблів не залишилося жодного сегмента, в якому не були б представлені українські виробники. Вони освоїли навіть такі вузькі ніші, як масажні крісла, крісла-трансформери, меблі для ванної. Найбільше українські компанії конкурують з іноземцями в сегменті кухонь і м’яких меблів. За останні роки конкуренція вітчизняних та іноземних виробників загострилася навіть в сегменті найвищої цінової категорії.
Приміром, на виставці «Київ Експо Меблі-2011» одну з нагород отримала кухня від компанії «Гарлен», виконана повністю зі штучного каменю. Ціна такого комплекту не дуже відрізняється від італійських чи іспанських аналогів — щонайменше EUR 20 тисяч. А меблева фабрика «Мірт» з Новограда-Волинського представила кабінети для дому в ціновій категорії від $55 тисяч — письмовий стіл, стіл для переговорів, стінні та стельові панелі, шафи, інкрустовані аплікаціями, а подекуди й картинами зі шпону дорогих порід.
На меблевому ринку діє велика кількість операторів, від того частка кожного окремого члена відносно невелика. За результатами дослідження, можна виділити наступні групи: великі меблеві підприємства, мілкі вітчизняні виробники, офіційні імпортери, «контрабандисти» (рис. 1.4).
Магістр