Правове регулювання туристичної діяльності в Україні (ID:254458)

ВИСНОВКИ Дослідивши особливості правового регулювання туристичної діяльності в Україні, ми дійшли наступних висновків. 1. Аналіз основних понять туризму як сфери діяльності показав, що термінологічна база вітчизняного туризмознавства є достатньо розвиненою і відповідає загальноприйнятим вимогам. 2. В історії розвитку вітчизняного туризму чітко окреслюються такі основні етапи розвитку вітчизняного туризму: мандрівництво в Україні як прообраз туризму (ІХ-ХІХ ст.); початок організованого туризму (кінець XIX – початок XX ст.); розвиток туризму в Україні в міжвоєнний період (1918-1939 pp.); розвиток туризму в Україні в повоєнний період (1950-1960-ті pp.); досягнення радянського туризму (1970-1980-ті pp.) та сучасний стан розвитку туризму в Україні (1990-ті pp. – початок ХХІ ст.) 3. Конституція України 1996 року встановила загальні норми правового регулювання туризму, а також систему прав і свобод, раніше не відомих радянській доктрині права. Вперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон значно розширив і збагатив коло та зміст прав і свобод людини й громадянина. Особливе місце серед них посідає право людини на свободу пересування, право вільно залишати територію України, а також право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (ст. 33), які базуються на загальнолюдських цінностях поваги до людини та визнання її права на особисту свободу. Складовою частиною права на свободу пересування є право на туризм, свободу туристичних подорожей. 4. Змістом права на туризм є поновлення і відтворення фізичних, моральних і духовних сил людини, а також задоволення її соціальних, культурних та інших благ і інтересів під час подорожування. Формою права на туризм є прояв особистої свободи людини, її право на певний спосіб використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля шляхом обрання видів і напрямків подорожування. Отже, право на туризм – це можливості людини вільно подорожувати з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення тощо. Юридична природа цього права полягає в тому, що туризм є одночасно основою і наслідком реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина на свободу пересування, відпочинок та інших прав. 5. Система законодавства України про туризм складається з системи нормативно-правових актів, до яких входять Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші документи. Цю систему також формують й окремі норми актів адміністративного, цивільного, господарського, міжнародного та інших галузей права, що регулюють відносини в сфері туризму. Нормативно-правові акти з питань туризму поділяються на такі групи: Конституція України, законодавство України про туризм загальної дії, спеціальне законодавство України про туризм (Закон України «Про туризм», постанови Верховної Ради України з питань туризму, укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України щодо туризму, відомчі акти державних компетентних органів з питань туризму). В окрему групу виділено міжнародно-правові акти в сфері туризму (міжнародні договори (двосторонні) України у сфері туризму, міжнародні конвенції, що регламентують порядок надання туристичних послуг, здійснення туристичних формальностей, рішення міжнародних недержавних організацій з питань туризму тощо). 6. Аналіз інституціонального забезпечення туристичної діяльності в Україні засвідчує, що нині діє близько 600 законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, відомчих нормативних актів, які прямо або опосередковано стосуються туристичної сфери. Проте значна кількість нормативно-правових актів з питань туризму потребує вдосконалення. Зокрема, більшість діючих програм розвитку туризму носить декларативний характер, містить загальну інформацію про стан галузі, основні проблеми, наявний ресурсний потенціал, що може бути використаний з метою їх вирішення, сукупність запланованих заходів. Негативним фактом є відсутність визначення джерел отримання ресурсів для здійснення запланованих заходів, критеріїв для перевірки стану їх виконання, а також відповідальних осіб. Крім того, як свідчать проведені дослідження, в діючих нормативно-правових актах не визначені питання щодо налагодження взаємодії між державними органами влади і підприємницькими структурами, їх роль і значення в процесах розвитку сфери туризму. 7. В Україні на державному рівні необхідний чіткий механізм роботи туристичної галузі. Регулювання в сфері туризму вимагає підвищеної уваги з боку державних органів, відповідальних за організацію туристичної діяльності. Для подолання проблем, які існують у сфері туризму, треба на законодавчому рівні створити цивілізовані умови для того, щоб туристичний бізнес насправді заробив, тоді це буде вигідно всім – і туристам, і туристичним підприємствам, і фахівцям з туризму, і державі в цілому. 8. До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму належать: удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин; становлення туристичного бізнесу як високорентабельної галузі економіки; заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць; сприяння розвитку в’їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму; розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку; гармонізація законодавства України про туризм до стандартів ЄС та світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг у туристичному бізнесі тощо; відновлення та охорона туристичних ресурсів через економічні заходи впливу. 9. Проаналізувавши моделі управління туристичним сектором на прикладі чотирьох європейських країн: Франції, Іспанії, Великобританії та Італії, на частку яких, за даними Всесвітньої туристичної організації, припадає близько 1/3 світових туристичних прибутків, ми дійшли висновку, що лише окрема структура – національна туристична адміністрація – може ефективно здійснювати державну політику у сфері туризму. 10. Найважливішим елементом організації туризму є забезпечення безпеки життя та здоров’я як туристів, так і самих працівників туристичних комплексів. Підвищена увага до охорони праці та техніки безпеки в туристичних комплексах зумовлена їх специфікою: комплекс оснащений великою кількістю різного обладнання і майна, у ньому працює значна кількість обслуговуючого персоналу, відбувається постійна ротація проживаючих. Ефективне вирішення проблеми безпеки готелю вимагає системного підходу, який заснований на функціонуванні та аналізі даного об’єкту, виявленні найбільш вразливих зон і особливо небезпечних загроз, складання всіх можливих сценаріїв кримінальних дій і вироблення адекватних заходів протидії, а також проведенні заходів профілактики травматизму, створення нормальних санітарно-гігієнічних умов, електробезпеки, навчання персоналу. Йдеться про управління охороною праці в туристичних комплексах. 11. Основними факторами ризику для туристів, що виїжджають за кордон, в умовах сьогодення є: небезпека отримання травм (під час перевезення, внаслідок природних явищ, через недотримання техніки безпеки у екстремальному виді туризму); політична нестабільність в країні відпочинку (можливість військових дій, революцій, терористичних актів; високий рівень злочинності); небезпека інфекційних захворювань (відсутність імунітету до місцевих інфекцій); стихійні лиха (землетруси, урагани, шторми); природно-кліматичні умови (зміна часових поясів, тиску, вологості, температури); психофізичні навантаження (фізичні та психологічні труднощі, пов’язані з переїздом та перебуванням в іншій країні); небезпека втрати майна під час туристичної поїздки. Найбільшою загрозою для туристів і обслуговуючого персоналу є потрапляння у надзвичайну ситуацію (НС). 12. Як показує досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій, особливі проблеми постраждалих виникають унаслідок непоінформованості, низької підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутності психологічного загартування, що часто провокує виникнення панічних настроїв. Варто зазначити, що деякі екстремальні події не можна передбачити і попередити (так звані події непереборної сили), але чимало НС можна уникнути, якщо дотримуватись правил поведінки, з якими організатори туру мають ознайомити туристів.