Зразок роботи
На початку ХХ століття українська література здійснила великий прорив у культурний простір європейського модернізму. Це сталося завдяки таким видатним поетам: Лесі Українці, Ольги Кобилянській та Михайлу Коцюбинському.
Хоча твори Михайла Коцюбинського добре відомі українському читачеві, вони не перестають дивувати багатством і витонченістю художнього вираження. Його життя і творчість натхненні постійним пошуком прекрасного — в літературі та мистецтві, природі, людях і повсякденному житті. Він відкрив свій власний континент краси, хоч і великою ціною, присвятивши йому більшу частину свого життя і творчої енергії. Нагородою стало пізнання божественного, абсолютної гармонії.
Світ, відкритий і зрозумілий Коцюбинським, був значною мірою грою мрій, вражень, пробуджував поетичну уяву та осяяння творчої думки. Це легко простежити в його біографії та відчути в його численних творах, які треба читати сучасними очима, з естетичними критеріями нових поколінь та інших епох. Не менш уважним він був до кожної людської історії, яку зображував у своїх творах, до кожного персонажа — всіх їх він любив, всі їхні долі проживав по-своєму.
Коцюбинського вважають одним із представників імпресіонізму. Саме тому особливості цієї течії неабияк вплинули на створення письменником таких цікавих творів, про один з яких — «Тіні забутих предків» — піде мова нижче.
Донедавна лише в діаспорі про нього відкрито говорили як про імпресіоніста (книга О. Черненко «Михайло Коцюбинський — імпресіоніст...»). В Україні письменника трактували як реаліста, блискучого майстра слова, «для якого найважливішим є селянський настрій, породжений новими суспільними процесами, пробудженням класової свідомості простої людини. Відкриття перспектив суспільного оновлення в житті Коцюбинського було могутнім прогресивним кроком у розвитку реалізму, вираженням тісного союзу літератури з ідеями соціалістичного перетворення світу» [4, с. 12], — так визначала академічна історія літератури сутність письменника та особливості його творчого методу. Очевидно, що така характеристика не відображала «найголовнішого» у творчості Коцюбинського і була продиктована не стільки волею автора цих рядків, скільки тиском суспільних умов: поза соціалістичним реалізмом усе інше вважалося концептуально немислимим, ворожим соціалістичній культурі, а отже, художньо слабким, а то й художньо бідним.
У 1930—1930-х роках найвизначніші літературознавці вважали інакше. Наприклад, академік С. Єфремов, глибокий знавець і дослідник творчості Коцюбинського, видавець і редактор багатьох його видань, писав: «Про його (Коцюбинського) зрілість у повному творчому розумінні можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі» [3, с. 17].
Филипович також зазначав, що Коцюбинський, як «глибокий психолог і знавець людської душі та її найпотаємніших порухів», був «імпресіоністом, якого найбільше цікавлять враження, вироблені ... подіями внутрішнього досвіду, а також контурами, кольорами та мелодіями навколишнього світу» [7, с. 6]. Думки цих представників «розстріляного відродження» сьогодні поділяють деякі сучасні дослідники.
Письменник почав писати в імпресіоністичному стилі не одразу, а в 90-х роках, пройшовши складний шлях стилістичних пошуків. Перші його твори були написані під впливом етнографічного реалізму І. Нечуя-Левицького, а згодом — психологічного реалізму Панаса Мирного. Від батьків Коцюбинський успадкував їхній художній досвід у зображенні життєвих ситуацій, картин і характерів, а також уміння виокремлювати характерні деталі.
Магістр