Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши явища синкретизму в синтаксисі української мови на рівні різних синтаксичних конструкцій, ми дійшли таких висновків.
1. Синкретизм багатьма дослідниками розглядається як один із лінгвістичних та універсальних засобів мови, тобто як явище, що здатне функціонувати на всіх рівнях лінгвоструктури завдяки своїй поширеності та багатофункціональному характеру. За загальноприйнятим визначенням синкретизм – це нерозчленованість, яка характеризує нерозвинений стан якого-небудь явища; у мовознавстві – це формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів. Гібридність синкретизму, що виявляється у тексті, призводить до розширення виразних можливостей мови шляхом економії власних, нереалізованих засобів, але вже закріплених в мові. При синкретизмі виникають явища, які різняться загальною нерозчленованістю змістовного плану завдяки тому, що вони є різними площинами того самого об’єкту існуючої реальності. Тому синкретизм властивий об’єктам, які характеризуються не лише складною рухливістю, але й системними відношеннями. На різних рівнях мовні одиниці можуть характеризуватися ускладненою системою, яка поєднує не лише план змісту, але й план вираження.
2. Досліджуючи явище синкретизму, дослідники виділяють його внутрішньоярусний різновид, який передбачає наявність синкретичних утворень серед одиниць одного рангу – між різними типами простих речень, різними типами складних речень тощо, та між’ярусний – серед одиниць різних рангів, зокрема між простими і складними реченнями, між реченнями і мінімальними синтаксичними одиницями тощо. Оскільки ж складні речення бувають різних типів, то синхронна перехідність може відбуватися між різними типами складних речень – між сурядними і підрядними реченнями, між підрядними і реченнями зі взаємозалежними частинами, а також у межах одного типу складних речень, наприклад серед складнопідрядних речень між різними їхніми різновидами. Мовознавці розмежовують також внутрішньочастиномовний і міжчастиномовний, внутрішньокатегорійний і міжкатегорійний синкретизм.
3. Синкретизм є складовою частиною полісемії, її конкретною реалізацією, яка водночас має здатність реалізовуватися в мові також як самостійний засіб мовної економії. Поліфункціональність розглядається як здатність словоформи виступати в ролі різних частин мови в різних синтаксичних умовах або виявляти різні синтаксичні функції; явище синкретизму є реалізацією двох і більше морфолого-синтаксичних функцій в одній словоформі у визначеному контексті. Щодо співвідношення синкретизму та омонімії, то, спираючись на системний підхід до мовних явищ та виділені диференційні параметри, можна констатувати, що схожість між ними є лише зовнішньою, за якою приховуються різні мовні явища.
4. Одним із найпоширеніших у синтаксисі є синкретизм у системі членів речення. Це явище спричиняється до певної двозначності в інтерпретації, трактуванні членів речення. Синкретизм у системі другорядних членів речення – це поєднання (синтез) в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, їхніх функцій, що може відбуватися як у плані змісту (в лексичному значенні членів речення), так і в плані вираження (на рівні способу вираження, виду зв’язку, засобів зв’язку, характеру залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно. До синкретичних відносить такі групи другорядних членів речення, як дуплексиви; складені іменні члени речення; різні відокремлені члени речення (означення, додатки, обставини), що включають напівпредикативні значення; невідокремлені означення, пов’язані з двома членами речення; другорядні члени речення, виражені інфінітивом; другорядні члени речення, виражені іменниками з прийменниками, з двома зв’язками.
5. Причиною появи та існування таких членів речення є необхідність вираження синкретичної семантики, що значно багатша, ніж семантика типових членів речення. Синкретизм членів речення зумовлюється: невідповідністю форми та змісту члена речення; подвійними формами підрядного прислівного зв’язку та семантико-синтаксичних відношень між головним і залежним словами; синкретичними значеннями словоформ; еліпсисом дієслівної форми; лексико-граматичними властивостями сполучуваних форм. Синкретизм члена речення може зумовлюватися синкретичним характером його власних властивостей, місцем у системі частин мови (підтвердженням чого є інфінітив), еліпсисом дієслівної форми, за якого залишкова частина бере на себе функцію еліпсованої структури, зберігаючи свою первинну функцію, віднесеністю сполучуваних форм до лексико-семантичних угруповань слів, до лексико-граматичних розрядів частин мови, їхнім валентним потенціалом та ін. Поєднання семантики місця й об’єкта робить можливим постановку двох питань і кваліфікацію такого елемента як синкретичного. Синкретизм членів речення перебуває в постійному розвитку.
6. Значна кількість словосполучень можуть поєднувати декілька значень одночасно. У цьому виявляється синкретизм семантико-синтаксичних відношень. Синкретичні утворення виникають унаслідок явища перехідності, яке розуміється як таке, що скріплює мовні факти в цілісну систему, відображаючи тим самим взаємозв’язок і взаємодію між ними. Отже, синкретичні утворення виражають одночасно значення двох або більше мовних одиниць. Значеннєвий синкретизм семантико-синтаксичних відношень породжується функціональним синкретизмом засобів вираження цих відношень, до яких належать особливості синтаксичного зв’язку між компонентами, лексична і граматична природа поєднуваних слів тощо.
7. В інтонаційній побудові поезій В. Сосюри визначальна роль належить синтаксису. Синтаксична структура вірша є логічно узгодженою з його метро-ритмічною основою, що зумовлює простоту і природність поетичної мови митця. Домінуючими серед синтаксичних конструкцій Сосюрової лірики є прості поширені речення, ускладнені однорідними членами речення. Фрази будуються переважно складносурядним способом, що зумовлено інтонаційною наспівності переліку. Серед інших рис, що характеризують поетичний синтаксис В. Сосюри, слід виділити вияви синтаксичного синкретизму, які ми дослідили на різних рівнях.
