Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Виявивши особливості граматичної структури та функціонування складносурядних речень з єднальними сполучниками, ми дійшли таких висновків.
1. Розкрито різноманітність підходів до питання сурядності в українському мовознавстві. Визначено сурядність як лінгвістичну категорію, яка, співвідносячись із синтагматикою, проявляє себе на рівні синтаксичного зв’язку, що забезпечує відносну формально-граматичну рівноправність компонентів та збереження їхньої значеннєвої самостійності. Встановлено, що до характерних рис сурядності належать: відносна граматична самостійність компонентів, їхня рівноправність та взаємозумовленість, наявність відкритого чи закритого зв’язку, форм координації та співвіднесення, вираження типологічно варіативного єднального значення, можливість повторюваності сполучників, відсутність інтерпозиції. Відзначено наявність ілокутивної сили кожного компонента складносурядного речення в залежності від ситуаційного контексту.
2. Охарактеризовано сутність, типологію, функції складносурядних речень. З’ясовано, що до основних ознак складносурядних речень відносяться: рівноправність і рівнозначність предикативних частин складносурядних речень, оскільки вони виступають як відносно самостійні й мають певну синтаксичну незалежність; позиція предикативних одиниць, що відрізняється тим, що одна з них не може знаходитися в середині іншої; інтонація сурядності; наявність сполучників сурядності, які поєднують предикативні одиниці в одне ціле і перебувають між цими предикативними частинами.
3. Виявлено структурно-семантичні особливості складносурядних речень з єднальними сполучниками. Встановлено, що традиційне в українській граматиці коло єднальних сполучників розширено за рахунок різновидів повторюваних сполучників та неспеціалізованих виразників, які належать до інших семантико-синтаксичних сфер сурядності. Зауважено, що
асемантичні сполучники не впливають на тип семантико-синтаксичних відношень у межах складносурядного речення, виражаючи одночасність дій, станів; послідовність дій, станів; причиново-наслідкові та умовно-наслідкові відношення. Крім того, вони можуть вживатися також у реченнях з невласне єднальними значеннями. Сполучники поєднують предика¬тивні частини складносурядних речень також зі значенням обмеження, раптової зміни ситуацій. Зазначено, що для більш точного відтворення значеннєвих відтінків до сполучників і й та додають конкретизатори – прислівники, частки, модальні слова. Встановлено, що повторювані сполучники ні... ні, ані... ані перебувають на межі між асемантичними та семантичними сполучниками. Поєднуючи сурядні частини, вони посилюють заперечення у складносурядних заперечних реченнях. Автори використовують їх переважно зі стилістичною метою.
4. Проаналізовано функції складносурядних речень з єднальними сполучниками в художніх творах. Визначено, що єднальні сполучники складносурядних речень у художніх творах виконують низку функцій, з-поміж яких головною є реалізація формально-гра¬матичної функції виразника синтаксичного зв’язку між предикативними частинами. Зазначено, що поєднання пропозицій, які відображають різні ситуації в одному реченні, дають змогу авторові передати своє бачення довкілля. Сполучник й, крім власне єднальної функції у складносурядному реченні, виконує евфонічну функцію, реалізація якої характеризує милозвучність української мови. Унаслідок цього авторські контексти набувають стилістичної легкості, розкутості у вимові фраз. Доведено, що сполучник та як засіб зв’язку предикативних частин у складносурядному реченні поширений у художніх творах, в яких маркує семантику швидкої зміни подій. Підкреслено, що повторюваний єднальний сполучник і…і розчленовує складне висловлення на окремі відрізки, реалізуючи функцію емоційного посилення змісту та збігаючись за своєю роллю передусім із підсилювальною часткою. Виявлено, що вживання повторюваних єднальних заперечних сполучників ні… ні, ні… ані, ані… ані, сприяє наданню висловленню рис розмовності й увиразнює семантику заперечення в реченнях, роблячи заперечення більш експресивним.
Частотність вживання складносурядних речень з єднальними сполучниками на прикладі вибірки з роману Л. Костенко «Записки українського самашедшего» засвідчив, що найчастіше в єднальних конструкціях письменниці виражаються семантико-синтаксичні відношення: одночасності дій, станів; їхньої послідовності; причиново-наслідкові та умовно-наслідкові.
