Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши прагматику і семантику часток в українській народній казці, ми дійшли таких висновків.
Здійснено аналіз стану вивчення часток як дискурсивних слів у мовознавстві, у ході якого з’ясовано, що мовознавці виявляють різні підходи до визначення дискурсивних слів (одиниць, маркерів тощо) та до класифікації часток як специфічного різновиду дискурсивних слів, що характеризуються особливістю їх функційно-комунікативного вживання, оскільки, з одного боку, вони надають слову чи реченню додаткових смислових або модальних відтінків, а з іншого – беруть активну участь у формуванні тема-рематичної структури речення. Зауважено, що функціональне трактування часток в українському мовознавстві на сьогоднішньому етапі поступово трансформується в комунікативно-прагматичний підхід як найбільш доцільний та лінгвістично зумовлений, що ми цілком підтримуємо.
Встановлено, що функціонування часток в українських народних казках, в яких особливо поширеними є розмовні конструкції, до складу яких увіходять партикули. Вживання часток у мові казок відображає ментальність українського народу, його ментальний код, що оприявлений у мовному коді української казки як найбільш яскравого матеріалу, в якому сфокусовано українську ментальну культуру. Саме казка є продуктом і відображенням особливостей національного менталітету та культури, стилів комунікації.
Здійснено семантико-прагматичний аналіз часток в українських казках у категоріях: загального дейксису; ментальної діяльності; часток, скерованих на комунікацію; винятковості; очікуваних і неочікуваних змін; особистих інтересів мовця.
Зазначено, що частки от і то виконують в українських казках загальну дейктичну функцію, відрізняючись мірою «втягнутості» внутрішнього світу мовця, тобто, фактично, його заангажованістю або відстороненістю стосовно змісту повідомлюваного, що лежить в основі виділення їх граничних комунікативних смислів. Лексема о в низці контекстів виконує функцію частки найзагальнішого дейксису, об’єднуючи названі частки в одну парадигму загального вказування. Відносно інших дейктичних часток партикули о, от, то виступають парадиг¬мою родового типу, оскільки інші обтяжені видовими комунікативни¬ми смислами семантико-прагматичного або винятково прагматичного характеру.
Підкреслено, що в українських народних казках ці частки вживаються як засоби інтимізації авторського мовлення. Найважливішими комунікативними ознаками аналізованих часток у творах цього жанру є їх вираз¬на діалогічна природа, осмислення ситуації ніби «збоку», виділення суті чогось або когось. Ці частки допомагають інтенсифікувати зачини казок, підкреслити характеристику дії, справляти на читача враження присутності під час описуваних у казках подій. Вони також імітують живе мовлення, надаючи йому відтінку спонтанності та невимушеності. Щодо частотності використання часток загального дейксису в українських народних казках, то нами виявлено 37 випадків їх уживання (9,25 % від загальної кількості), з-поміж яких найуживанішою партикулою є от – 17 випадків (4 %), то – 16 випадків (4 %), частка о зафіксована нами 4 рази (1 %).
Зазначено, що партикули ментальної діяльності в українських народних казках доповнюють пропозитивне значення комунікативними смислами, що стосуються таких аспектів ментальної діяльності мовця, як: «ускладнений ментальний пошук, згода і незгода»; «ускладнене ментальне підтвердження»; «перцептивно-ментальне виділення й оцінка»; «приблизність і умовність порівняння». Про їх особливий статус свідчить те, що вони виявляють спроможність самостійно заступати репліку в діалозі, інтегруючи в собі пропозиційний зміст попереднього висловлення. Для виокремлених еквівалентів питальних речень проаналізованих текстів характерна не стимулювальна, а реагулювальна спрямованість. При цьому в ряді казок вони репрезентують широкий ряд емоційно-експресивних модальних значень: від простого здивування до незгоди або навіть образи. Важливо підкреслити, що позитивні емоції супроводжують бажаність подій для мовця, а негативні – небажаність.
Щодо частотності використання часток ментальної діяльності в українських народних казках, то нами виявлено 120 прикладів (30 % від загальної кількості), при цьому найуживанішими категоріями стали «приблизність і умовність порівняння» – 50 випадків (12,5 %) та «ускладнений ментальний пошук, згода і незгода» – 45 випадків (11,5 %), в категорії «ускладнене ментальне підтвердження» виявлено 20 партикул (5 %), а «перцептивно-ментальне виділення й оцінка» – 5 (1 %). Усередині категорії «приблизність і умовність порівняння» партикули адже, чи, хіба, невже мають приблизно однакове поширення, «приблизність і умовність порівняння» частки мов, наче, ніби та їх похідні є продуктивними, а буцім (буцімто) трапляється зрідка.
Встановлено, що партикули, скеровані на комунікацію, у текстах українських народних казок несуть у собі прагматику метакоментарів різноманітного характеру: ментального, аксіологічного, естетичного, соціального тощо, виявляючи особливості внутрішнього діалогізму та комунікативної пам’яті; діалогічної відкритості; комунікативного метакоментаря; комунікативної неспроможності та природності спілкування. Щодо частотності використання часток, скерованих на комунікацію, в українських народних казках, то нами виявлено 33 приклади (8,25 % від загальної кількості), при цьому найуживанішими категоріями стали «внутрішнього діалогізму та комунікативної пам’яті», представлена часткою а, та «прагматика діалогічної відкритості», репрезентована партикулою ну, – по 10 випадків (2,5 %). В категорії «прагматика комунікативної неспроможності», представленій часткою ба, виявлено 7 прикладів (1 %), а в «прагматиці природності спілкування», репрезентованій партикулою то, – 6 виявів (1 %). Прикладів вживання частки власне, що належить до «прагматики комунікативного метакоментаря», нами не виявлено.
Зазначено, що кожна із часток, об’єднаних «загальним семантико-прагматичним смислом винятковості», в українських народних казках варіює цей смисл, вносячи в нього свої неповторні нюанси, залежні від типів контекстів. Так, основний комунікативний смисл частки навіть – несподіваність, частки лише – винятковість, яка не коментується, а констатується, а частки тільки – винятковість у вигляді авторського коментаря. Зазначені партикули мають спільні граматичні та комунікативні параметри функціонування, але водночас кожна частка має індивідуальні особливості. Спільними для всіх часток у казках є такі позиції, як препозиція перед особовим дієсловом, перед інфінітивом, перед дієсловом наказового способу, а також постпозиція стосовно особового дієслова. Група часток винятковості, репрезентована партикулами навіть, тільки, лиш, аж, геть, хоча, просто, прямо, виявилася найбільш чисельною – 135 прикладів (33,75 % від загальної кількості). З-поміж них найбільш поширеними виявились частки аж – 36 випадків (9 %), хоча (хоч) – 23 випадки (5,75 %), лиш (лише) – 20 випадків (5 %), тільки – 15 випадків (3,75 %), навіть – 11 випадків (2,75 %), геть – 9 випадків (2,25 %), решта припадає на партикули просто і прямо.
Показано, що в українських народних казках найважливішим комунікативним смислом частки і (й), кількість яких у проаналізованих творах становить 35 одиниць,є очікуваність чи неочікуваність мовцем змін.
Доведено, що особливістю типових часових словесних формул українських народних казок є наявність частки собі, яка вказує на спрямованість дії на самого її виконавця. Через часте використання частки собі в текстах українських народних казок (нами зафіксовано у текстах 40 таких одиниць) виявляється одна з визначальних рис українського народу – індивідуалізм. Ця стабільна риса українського національного характеру зумовлена наявністю в українців сильного індивідуального та соціального інстинкту до самопіднесення і малого – до підпорядкування. Зауважено, що особливо часто партикула собі вживається в зачинах казкових творів, які задають тональність оповіді.
В окремому розділі охарактеризовано методику вивчення часток у середній школі.
