Семантичні функції афіксоїдів у сучасній українській літературній мові (ID:135043)

Вступ Проблемою дослідження афіксоїдів як окремих значущих частин слова займаються морфеміка і словотвір. Це відносно молоді лінгвістичні дисципліни, які функціонують у тісному взаємозв’язку між собою. Як вiдoмо, ще донедавна питання словотвору розглядалися у межах морфологiї або лексикологiї. Як особливий розділ мовознавства він почав складатися у 40 – 50-х роках ХХ ст. завдяки працям В. Виноградова, Г.Винокура, О. Смирницького, І. Ковалика й продовжує інтенсивно формуватися протягом останніх десятиліть. Найчастіше словотвір поділяють на два роділи: морфеміку (вчення про будову, структуру слова) і власне словотвір, або дериватологію, (вчення про способи словотворення). Але найчастіше морфеміку розглядають як розділ словотвору (вчення про словотвірну будову мови), а не як окремий розділ мовознавства. Одним із резервів поповнення системи дериваційних афіксів сучасної української мови є запозичені та власне українські афіксоїди, що розвиваються з компонентів складних слів. Їм належить провідна роль у творенні складних слів, які охоплюють досить об’ємний i всезростаючий шар лексики сучасної української лiтературної мови. Десь у середині ХХ ст. перед вченими постало питання: як кваліфікувати такі частини складних слів, як -граф-, -лог-, -філ, -вод, -скоп, -мір, -їд, -різ, архі-, ультра-, максі-, міні- у словах графоман і фонограф, метролог і логопед, філологія і слов’янофіл, екскурсовод і водограй, дефектоскоп, землемір, короїд, труборіз, архіскладний, ультрамодний, максі-спідниця і міні-спідниця та ін.? Справа в тому, що ці основи стали вже настільки широковживаними і регулярними, що почали втрачати свою лексичну самостійність, і тому назвати їх коренями вже було неможливо. За своїми функціями вони почали наближатися до словотворчих афіксів, але ж і афіксами повною мірою їх не можна було назвати, оскільки вони ще не повністю втратили семантичний зв’язок з коренями. Першими увагу на такі частини складних слів звернули російські вчені. Їх досліджували В. В. Виноградов, В. П. Григор’єв [9 – 10], М. М. Шанський [29 – 32], Е. А. Григорян [11]. В українській лінгвістичній науці значний внесок у дослідження проблеми цих проміжних морфем зробили І. І. Ковалик [18], К.Г.Городенська [8] і О. К. Безпояско [2 – 4], Н. Ф. Клименко [13 – 17], З. С. Сікорська [22].