Епістолярій Лесі Українки (ID:135810)

Висновок Проаналізувавши наукові джерела з досліджуваної проблеми, ми прийшли до наступного висновку. Епістолярій – листування приватного характеру, що має історико-культурне значення. Епістолярний стиль – це стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилю розмовного стилю. Епістолярна спадщина Лесі Українки досить багата. Вона складається з понад 900 листів, і можливості їх виявлення ще не вичерпані. Це листи до найближчого родинного (мати, батько, брати, сестри, сім'я М.П. Драгоманова) та літературного оточення (І.Я. Франко, М.І. Павлик, О.Ю. Кобилянська, М.П. Старицький, Ф.М. Колесса, А.Ю. Кримський), а також до відомих науковців, громадських та культурних діячів. Епістолярій Лесі Українки складають листи найрізноманітнішого стильового регістру (листи-розмови, листи-рецензії, листи-спогади, листи-діалоги, листи-звіряння, листи-зізнання, листи-мрії). Епістолярій Лесі Українки дозволяє простежити процес засвоєння розмовно-побутовим мовленням багатьох нових слів і виразів, що увійшли до усного мовлення. Листи «оживляли» Лесю, тому іноді вона за день писала до десяти листів. Кожен лист доносить до нас думки, почуття, настрої, які велика поетеса переживала у конкретний момент. Підсумовуючи побіжний огляд епістолярію Лесі Українки, зауважимо, що листи мають здебільшого публічний характер, мотиви інтимні (особистісні) значно поступаються роздумам над суспільно значущими, у тому числі творчими проблемами, що дозволяє «відчути епоху», зазирнути у творчу лабораторію, створити цілісне уявлення про Лесю Українку як особистість і талановиту письменницю.