Літопис Самовидця як пам’ятка української мови (ID:183786)

Вступ Літописи – історико-літературні твори в Київській Русі; визначне явище духовного, суспільно-політичного і літературного життя народу. Особливе значення серед літописів другої XVII – початку XVIII століть мають твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва – «ко-зацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційно-му розумінні вони значно відрізняються. До нас дійшли три найвидатніші козацькі літописи – Самовидця (про події 1648 – 1702), Григорія Граб’янки (1710) та Самійла Величка (1720). «Літопис Самовидця» серед козацьких літописів створено найраніше, наприкінці XVII – на початку XVIII ст.. Твір вирізняється з-поміж решти пам’яток «літератури канцеляристів» своєю джерельною основою, в якій домінують власні авторські спостереження. Це робить «Літопис Самовид-ця» цінною історіографічною, з огляду на авторську рецепцію історичних подій, а також, в окремих випадках, джерелознавчою пам’яткою. Твір охоплює період від початку Хмельниччини до 1702 р., однак основну ува-гу сконцентровано на подіях 1648 – 1657 рр., що і відобразилось у пер-винній назві – «История о войнах Хмелницкого». У рукописних списках «Літопис Самовидця» представлений не вельми широко. Загалом налічу-ється сім списків цього твору. Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літературозна-вців, любителів старовини. Як історичне джерело його не обминає жоден історик, що вивчає історію українського народу другої половини XVII ст.. Літопис Самовидця помітно вплинув на дальший розвиток української літературної мови. Глибокі сліди цього впливу особливо помітні в бага-тьох літописних працях XVIII ст.. «Надзвичайно важливою» і «дорогоцінною», «однією з найцінніших історичних пам’яток» української історіографії XVII ст., «кращим оригі-нальним» українським літописом, «об’єктивною і безпристрасною» назва-ли цю пам’ятку О. Бодянський, М. Максимович і О. Левицький. Подібну оцінку літопису дають у своїх працях також інші вчені, зок-рема М. Костомаров, В. Антонович, Д. Багалій, М. Петровський. Як достовірне і важливе джерело літопис Самовидця використовували українські історики О. Лазаревський, О. Левицький, Д. Яворницький та ін., а також російські, білоруські, польські, молдавські. Актуальність курсової роботи мотивована, таким чином, по-перше, зростанням інтересу до пам’яток української мови; по-друге, зацікавлен-ням істориків, мовознавців до оригінальних пам’яток української історіог-рафії. Предмет дослідження – Літопис Самовидця як пам’ятка української мови. Мета цієї курсової роботи: дослідити Літопис Самовидця як оригінальну пам’ятку української історіографії та української мови; історію написання та гіпотези щодо авторства Літопису. Відповідно до мети були визначені такі завдання: 1. Узагальнити дослідження мовознавців щодо Літопису Самовидця як пам’ятки української літературної мови. 2. Розглянути питання щодо історії написання Літопису. 3. Узагальнити гіпотези дослідників щодо авторства Літопису Самовидця. 4. Дослідити об’єктивність та історичну правду Літопису. Під час написання курсової роботи були використані наступні загаль-нонаукові методи дослідження: узагальнення, аналіз, синтез та індукція.