Концепт «сім’я» в мовній картині світу українців (ID:254303)

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Дослідивши поширення концепту «сім’я» в мовній картині світу українців, ми дійшли таких висновків. 1. Українськi науковцi рiзноаспектно дослiджують та описують проблему спiввiдношення мови та культури, широко застосовують методи етнолiнгвiстичного та лiнгвокультурологiчного аналiзу. Українськi етнолiнгвокультурологи зосередили свою увагу на поглибленому вивченнi української мови та культури, залучивши для аналiзу та опису матерiали автохтонного походження, найкращi зразки української словесної культури рiзних жанрiв. Розвиток зарубіжної фiлософської думки та лiнгвiстичних тeорiй ХІХ – ХХ сторіччя вплинув на активiзацiю iнтересу сeрeд науковцiв до проблeми взаємодiї мови i культури, мови та народу, носiя цiєї мови та культури. Етнолiнгвокультурологічні дослiджeння є актуальними для прeдставникiв рiзних свiтових наукових шкiл i на початку ХХІ ст. 2. Концептом є термін, що служить поясненню одиниць ментальних чи психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, всієї картини світу, відображеної в людській психіці. Поняття концепту відповідає уявленню про ті смисли, якими оперує людина у процесах мислення та які відображають зміст досвіду й знань, зміст результатів усієї людської діяльності й процесів пізнання світу у вигляді деяких «квантів» знання. Концепти виникають у процесі конструювання інформації про об'єкти та їх властивості, причому ця інформація може містити як відомості про об'єктивний стан справ у світі, так і відомості про уявлювані світи і можливий стан справ у цих світах. 3. Серед концептів, які відіграють найважливішу роль у відповідній культурі, виокремлюють: константи культури, телеономні концепти (смисложиттєві) та культурні домінанти. Константи культури є сконцентрованим вираженням своєрідностей певної етнолінгвокультури; телеономні концепти уособлюють найвищі людські цінності; культурні домінанти частково перетинаються з константами культури, але акцентують соціально-групові цінності. Зміст лінгвокультурного концепту складається з трьох компонентів: поняттєвого, образного та ціннісного. Поняттєва складова концепту включає його мовну фіксацію, позначення, опис, структуру ознак, дефініцію, зіставні характеристики концепту відносно до тих чи інших концептів. Образна складова концепту складається із зорових, слухових, тактильних, смакових тощо характеристик предметів, подій, відображених у пам'яті, це релевантні ознаки практичного знання. Образна складова концепту формується когнітивними метафорами, що підтримують концепт у мовній свідомості. Оскільки концепт є одиницею культури, його центром завжди виступає цінність. Сукупність концептів, що аналізуються в аспекті цінностей, утворюють ціннісну картину світу. 4. Досліджуючи концептосферу, науковці зазвичай розрізняють загальнокультурні концепти, що віддзеркалюють загальнолюдські цінності й уписані в культурно-глобальний контекст (життя і смерть, воля і неволя, добро і зло тощо), й етнокультурні концепти, тобто вербалізовані феномени з етнокультурним компонентом, уписані в культурно-національний контекст (хата, поріг, рушник, соняшник та ін.). Цьому питанню присвячено низку монографій, дисертаційних досліджень, наукових статей. 5. Концепт СІМ’Я становить один з історико-культурних концептів свідомості українського народу, характерну психоментальну особливість українського етносу, постає співвідносним з образом, поняттям, що відбиває специфіку одного з важливих соціальних інститутів. В українській мові концепт СІМ’Я, співвідносний зі складним образом, виражається лексико-семантичною групою сім’я, до якої входить система назв спорідненості та свояцтва української мови. За смисловим обсягом концепт постає як макроутворення – багатовимірна, складна ментальна одиниця, у межах якої виокремлюється низка мікроконцептів – простих, одновимірних концептів. 6. Духовний світ українського народу вирізняється емоційно-почуттєвим характером, кордоцентричністю та характеризується дуалістичною цілісністю несвідомого і надсвідомого, ірраціонального й розумового, почуттів і волі. Соціальні структури (спільноти, громади, гурти) українці формують за емоційно-почуттєвими, ідейними принципами, а не за принципами єдиної мети й підпорядкованості. Безумовно, культурний концепт СІМ’Я є одним із визначальних для менталітету й національного характеру українців і відіграє суттєву роль в українській картині світу. 7. Слова, співвідносні з ядерною зоною концепту СІМ’Я, постають як однорідні, що підтверджується на зрізах етимологічної, семантичної, словотвірної й синтагматичної проекцій їх семантичного простору. Із погляду етимології, одиниці підтримують єдину концептуальну ознаку «сукупність, єдність», окремі аспекти якої втілюються в похідних лексичних гнізд слів сім’я і рід. Дослідження семантичної структури підтвердило тенденцію до зближення між одиницями сім’я і рід (перехідним елементом, єднальною ланкою виступає слово родина). Архетипові основи уявлень про соціальні інститути, позначувані ядерними одиницями, відбиті в типових сполучувальних позиціях слів. 8. До приядерної зони концепту СІМ’Я належать слова з високими показниками частотності вживання, у лінійній послідовності в напрямі до порубіжжя з периферією, як батько, чоловік, мати, жінка, син, дід, брат, дружина, дядько, дитина, дочка, баба, сестра, тітка. У напрямі від ближньої до дальньої периферії концепту СІМ’Я спостерігається розміщення слів наречена, онук, невістка, жених, сирота, сват, зять, наречений, тесть, шуряк, прадід, свекруха, небога, племінниця, небіж, кузина, мачуха, сваха, байстря, теща, онука, племінник, свекор, свояк, правнук, пасинок, прапрадід. На порубіжжі дальньої периферії засвідчені іменники-назви спорідненості з нульовою частотністю, як вітчим, пасерб, пасербиця, падчериця, кузен, прабаба, правнука, прапрабаба, праправнука, праправнук, дівер, діверка, своячка, зовиця, невіста. 9. Український паремійний корпус висвітлює морально-етичні цінності українського етносу, з-поміж яких споконвіків вирізнялася родина. І це цілком закономірно, бо саме родину вважають основою народу, фундаментом суспільства. Одиниці, у яких закодована інформація про родинні зв’язки, демонструють те, що для українського етносу звичною є велика родина. Численні українські прислів’я і приказки стверджують, що жінка і чоловік – єдине ціле, один без одного вони неповноцінні. Українська народна мудрість, зафіксована у прислів’ях, ретельно й передбачливо репрезентує всі етапи побудови та існування дружної, здорової та міцної сім’ї, дає поради щодо характеристик майбутнього чоловіка чи дружини, одруження, сімейного життя, виховання дітей, налагодження стосунків із нерідними членами родини, застерігає від помилок. 10. Пареміологічні одиниці здебільшого спроектовані на найголовніших суб’єктів родини – батьків, або батька і матір. І це цілком закономірно, адже у родинному культі, який скріплював сім’ю, батьки завжди бути її основою. Українська етнокультура, зокрема й паремійний корпус, ілюструє умотивовано шанобливе ставлення до батьків як сповідування однієї із Божих заповідей. Концепт ДІТИ в паремійній картині світу українського народу є одним із найбільш маркованих конституентів, у якому відображено всі етапи життя людини: народження, виховання, стосунки з батьками, ставлення до батьків тощо. 11. Українську лінгвокультурну родину відрізняє особливе становище жінки-матері в ро¬дині (першорядна роль в вихованні дітей, компе¬тентність в багатьох питаннях, порівняно з чолові¬ками), розгалужена ієрархія родинних зв'язків, складне, не зовсім толерантне ставлення один до одного між родичами, багата обрядовість весіль¬них церемоній. Проілюстровані зразки паремій оформлені здебільшого у вигляді порад, настанов, рекомендацій, підказаних досвідом, мають цілком прозоре моралізаторське спрямування: вони навчають, виховують, формують стереотипи, транслюють ментальні принципи в оцінці дійсності й адаптують до умов соціуму.