Зразок роботи
Особливості батярської лексики
Зиновій Книш, очевидячки прагнучи досягти з хойраками/батярами порозуміння, в ув’язненні цілком засвоїв їхній“балак”. Словечками з цього тюремно-злодійського(кіндерського) арґо Книш неабияк колоризує лексикон своїх спогадів: “свої хлопаки” (злодії), “злодійська зараза” (недосвідчені молоді злодії), цувакс (новачок), кібель(параша), посмітюх(послугач), берло (імпровізована мітла), ґрипс(записка), рабін(слідчий суддя), “павутина” (сорочка), настиґи(підштанки), гатраки (поліційні аґенти), маґель(допит із биттям), “під Маткою Боскою” (арешти для волоцюг), “бецирк” (арешти повітового суду для дрібних справ), ксива(лист), голота бо кінь(шнурок, яким спускали таємну передачу), ставити ліві стовпи(шукати фальшивих свідків) і т.д.
У сучасному українському мовознавстві батярське арґо (жаргон) вважається складною системою. Як виявилось, не кожному під силу зрозуміти манеру спілкування до якої вдавалися носії цієї колоритної субкультури.
Місто Львів завжди виділялося полікультурністю та мовним різноманіттям. Специфіку львівського мовлення пояснюють наявністю багатонаціонального середовища та належністю мешканців міста до різних соціальних груп. Існувала мовленнєва структура, що частково належала до кожної з мов, а саме україн¬ської та польської. Також деякі лексичні деталі було перейнято з єврейської мови – ідиш. Тобто, на початку XX ст. у мовній картині жителів міста спостерігається активне проникнення іншомовних елементів – полонізмів, германізмів та ідишизмів. Це спровокувало появу у мовному середовищі особливого колориту та полісемантичності. Загалом, науковці виокремлюють основні різновиди мовної лексики міста такі як: львівський діалект, львівський говір, львівська говірка, львівська мова, львівська ґвара, львівський балак, мова батярів або балак.
Більш детально наголошують та розрізняють поняття «балак», мішану польсько-українську говірку. Мовознавці розрізняють у структурі «балаку» своєрідне львівське койне, що поділяється на два різновиди. Перший, розглядається як культурний діалект, який знаходив свої вияви у середовищі інтелігенції. Другий, виступає як явище, що розповсюджене серед малоосвічених львівських жителів, є найціннішим досягненням феномену батярства. Балак виступає засобом характеристики батярів як сформованої львівської вуличної субкультури першої третини ХХ ст.
У тексті Ю. Винничука використання жаргонної лексики зумовлене перш за все стилістичною метою: зобразити міжвоєнний Львів, героїв його передмістя, їхній спосіб життя і мислення тощо.
Наприклад, герої роману Юрія Винничука «Танґо смерті», наладнавши контакт із краківським ґетто, переправляли туди харчі. Автор одразу намагається виправдати діяльність своїх протагоністів: Може, хтось і спробує нас осудити за те, що наживалися на чужій біді, але жодних маєтків ми не придбали, вистачало тільки на прожиття, а як на мене, ми робили добру справу… (ТС, 2013, с. 321). Ю. Винничук пише: Батяр – це стиль життя, у якому легковажаться загальноприйняті норми. Батяр міг бути хуліганом, але не розбишакою і не грабіжником, бо таких у міжвоєнному Львові називали інакше – «кіндерами». Ба більше, батяр мав «свою філософію і свій гонор» (ЛЛ, Т. 2, 2010, с. 292–293).
Зауважимо, що лексему «батяр» і згрубілий відповідник «батяреґа» в текстах Ю. Винничука подано з позитивною конотацією. Наприклад:
Маєчку, сервус! Але ти батяр! Як ти ту графиню файно обкрутив!
Бодай ті дундер свиснув! (ТС, 2013, с. 59); Стефцю! Ах ти батяреґо!
Нинька знову всю ніч балював? Ади які мішки під очима (ТС, 2013, с. 59).
Балак в аналізованих творах є засобом типізації героїв. Жаргоном розмовляють здебільшого батяри, для них це звичне спілкування. Цю тезу можут підтвердити фрагменти з роману «Танґо смерті»:
Він це проказує так тихо, щоб ніхто більше не почув, але якийсь
батяр, видно, вловив останню фразу і гукнув:
– А то що за балак? Як то сам на сам? Та чи ви стукнуті в каляпітер? Войсько польськє на роверах єще моцне, як хулєра! Та ми тим німцям дамо такого бобу, що в портки накладуть! Правда, хлупаки?
– Зіхерово! Тримай штами межи нами і ніц не журися! – відгукуються його друзяки, але більше нас не зачіпають.
Пополудні чути гуркіт моторів, усі напружилися, навіть батяри по зривалися на ноги, тільки чути:
– Шпануй, Міську! Курва, суне!
– Та шо ти куцаєшся? Ґібай в цинадри!
– Не будь такий раптус-нервус – тримайсі дишля!
– Тримай фасон, пітольку! Вважай – в портки не насрай! (ТС ,2013, с. 240).
У вибраному діалозі батярів варто пояснити низку незрозумілих для пересічного читача слів: каляпітер «голова», зіхерово «напевно»
«в сам раз», тримати штаму «дружити, товаришувати», шпанувати
«пильно, уважно дивитися», куцатися «cтавитися задиркувато, зухвало», ґібати в циндри «не звертати уваги», дишля триматися «зосередитися»,
раптус-нервус «неврівноважена нервова людина», пітолько
«недозрілий, несерйозний».
Використання балаку дає змогу письменникам зобразити походження своїх героїв, соціальний статус, рівень освіти, вподобання тощо. З діалогів батярів дізнаємося, що вони завзяті, не пробачають образ, готові до бійки:
– Мамуньцю злота! Але, курва, теньга гаргара! – прицмокує батяр,
киваючи на танк.
Магістр