Зразок роботи
ВСТУП
Неалкогольна жирова хвороба печінки (НЖХП) виступає пусковою патогенетичною ланкою гепатиту, цирозу та гепатоцелюлярної карциноми. До НЖХП призводить низка ендогенних метаболічних порушень: метаболічний синдром, дефіцит α1-антитрипсину, ідіопатичний гемохроматоз, хвороба Вільсона–Коновалова, ліподистрофія. Екзогенними факторами вважаються швидке схуднення та тривале парентеральне харчування. Найчастішими причинами вторинної НЖХП є патологія травної системи (синдром мальабсорбції, біліарно-панкреатична стома, гастропластика, резекція тонкої кишки, дисбіоз товстої кишки, гастродуоденіт, холецистит, панкреатит) і вплив зовнішніх пошкоджувальних факторів – ендотоксемія, гепатотоксичні лікарські засоби, хімічні речовини та інфекційні агенти.
Поширеність НЖХП залишається невизначеною, але вважається, що вона виявляється майже в чверті населенн, а серед осіб з ожирінням частота її ще вище. Діагностика НЖХП часто взагалі не проводиться, адже вона проявляється лише тоді, коли ліпідами інфільтровано більше ніж 66% гепатоцитів. Специфічним (84%) і чутливим (94%) методом є ультразвукове дослідження печінки, результати якого корелюють з гістологічними ознаками та дають змогу встановити патогенетичний варіант. Допоміжне значення в діагностиці мають параметри функції печінки, вуглеводного й ліпідного метаболізму.
Таким чином, НЖХП є найчастішим коморбідним станом у внутрішній медицині, а численні наукові публікації, у тому числі й дослідження нашої кафедри, свідчать, що практично всі хвороби внутрішніх органів на тлі НЖХП перебігають тяжче, при цьому прогноз є менш сприятливим, а лікування – менш ефективним. Водночас питання лікування НЖХП залишаються багато в чому дискусійними, і метою нашої публікації є їх висвітлення.
Тактику лікування НЖХП можна визначити декількома моментами. Перш за все, увагу слід звернути на корекцію основного стану, який викликав такі зміни печінки, та перегляд медикаментозної терапії, яку отримує пацієнт. Лікування має обов’язково розпочинатись із модифікації способу життя. Дієта, зменшення маси тіла й фізичні вправи вважаються сьогодні основою корекції стану печінки. Описано, що зі зменшенням калорійності харчування спостерігається зменшення рівня ліпідів у печінці (за результатами магнітно-резонансної спектроскопії), але без зменшення вмісту тригліцеридів, ліпопротеїдів високої щільності та активності аланінамінотрансферази (АЛТ). Розглядається користь припинення куріння, пряму дію якого на печінку не встановлено, проте значення для первинного запобігання метаболічному синдрому та зменшення кардіоваскулярного ризику не підлягають сумнівам.
Однак власна практика показує, що шлях модифікації способу життя не приваблює ані лікарів, ані пацієнтів, бо потребує ретельної тривалої роботи й зусиль. Єдиним винятком можна вважати алкоголізм і надмірне вживання алкоголю, шкоду яких розуміють усі, однак за умов помірного вираження клінічних симптомів алкоголізму та відсутності явних клінічних ознак ураження печінки повної абстиненції домогтися досить важко. Крім того, навіть у ґрунтовних наукових і освітніх роботах, присвячених НЖХП, такий основний напрям терапії залишається поза увагою.
Тільки за умов корекції та лікування порушень ліпідного обміну й надмірної ваги чи ожиріння, хронічних хвороб системи травлення, порушень вуглеводного обміну й цукрового діабету, метаболічного синдрому та інших спадкових і набутих метаболічних порушень можливе поліпшення структурного й функціонального стану печінки.
На сьогоднішньому етапі важливим питанням постає філософські аспекти хвороби,які є не менш важливими для вивчення.
Магістр