Феномен самотності (ID:1276959)

1) Самотність належить до переліку тих понять, реальний життєвий смисл яких, немовби, чітко уявляється навіть буденній свідомості, але подібна ясність може заводити в оману, бо вона приховує надзвичайно складний і суперечливий смисл, який неначе вислизає від раціонального аналізу. 2) Онтологічний статус самотності визначає основний напрямок в осмисленні самотності як сутнісної характеристики буття людини. У цьому контексті самотність постає екзистенційним станом. 3) Самотність означає два стани: зовнішній і внутрішній, які тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Зовнішня самотність може бути результатом суперечності людини й соціального оточення. Внутрішня самотність — результат суперечності людини з собою, що призводить до втрати та пошуку самототожності. 4) При аналізі феномена самотності виокремлено дві тенденції: позитивна самотність (усамітнення) і негативна самотність. Самотність як усамітнення — це позитивний, творчий, активний, бажаний, необхідний, невід’ємний і виховуючий початок, із якого народжується повноцінна особистість. Самотність як негативний чи пасивний стан може руйнувати особистість людини, бути тяжкою, безвихідною, жахливою. Ця самотність — туга, що виростає немовби із середини — стан душевної ізольованості. 5) Із багатовимірності самотності виділено чотири модуси: космічний, культурний, соціальний, міжособистісний. 5). Самотність має чоловічу й жіночу іпостасі. На відповідних етапах розвитку особистості людини феномен самотності набуває свою специфіку.