Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми.
Актуальність вивчення феномену страху обумовлена його роллю в житті людини. Страх супроводжує все наше життя та виступає основоположною енергетичною складовою поведінки, визначаючи сутність особистості та її життєвий шлях. Людину спіткають різні страхи, які пов’язані не тільки з небезпечними ситуаціями, а й глибинними джерелами страху всередині нас самих, зумовленими природою нашого походження і усвідомленням нашого буття. Такі страхи навіюють сум’яття, відчуження, втрату сенсу життя, невпевненість людини, яка стикається з суперечливими цінностями та стандартами в сучасному нестабільному світі. Причому кожна культурно-історична епоха відрізняється своїми страхами.
Кінець XX – початок XX I ст.. перетворили страх на одну з найактуальніших проблем. Сучасні люди живуть в стані щосекундної готовності до змін, не чекаючи від них нічого позитивного: технізація, комп’ютеризація, катастрофи, війни, кризи, беззаконня – все це лякає нас. Людина опиняється у полоні власних страхів і тривог. Життя постійно ставить її на межі відомого та невідомого, таємничого та не передбачуваного. Перебуваючи в такому стані вона постійно відчуває страх, а точніше екзистенціал страху впливає на її життя та існування. Це може бути страх перед собою, страх перед невизначеністю, страх майбутнього, страх старості і крайній прояв – страх смерті. Тому страх як екзистенціал буття є невід’ємною складовою справжнього існування людини. За умов його відсутності ми можемо говорити лише про її порожнє рослинне перебування в реальності.
Дане дослідження страху в сфері інших наук, таких як психологія, соціологія і т. п., дають нам різноманітне трактування та осмислення цього феномену для виведення свого аналізу з точки зору філософії, а саме екзистенціалізму. Бо власне філософського дослідження екзистенціалу страху відверто бракує. На нашу думку це пов’язано з ідеологічною настановою минулого, що страх може породжувати лише негативні соціокультурні інститути (систему експлуатації, міф, релігію тощо). Тому лише в Західній філософії аж до середини XIX ст.. страх розглядався як певне суб’єктивне відчуття, але цей феномен так і не отримав філософського статусу (виняток – хіба що Б. Паскаль та Т. Гоббс).
Наразі дане дослідження диктується потребою в осмисленні нового етапу в розвитку розуміння феномену страху в екзистенціальному вимірі. Це універсальний феномен, якій пронизує всі аспекти буття сучасної особистості. Страх наявний і в суспільно-політичній, і в соціально-економічній, і в культурній, і в індивідуально-особистісній сферах життя людини. Важливим також є те, що культурно-виховні аспекти страху перед карою Божою також являються актуальним в суспільстві, а страх смерті, який присутній на індивідуально-особистісному рівні, привертає увагу ще з древніх часів існування філософської думки. Страх існує незалежно від культури, віри та рівня розвитку культури; єдине, що змінюється – це об’єкти страху, як тільки ми думаємо, що перемогли або подолали страх, з’являється інший вид страху, а також інші засоби спрямовані на його подолання. Ми вже не боїмось грому і блискавки, затемнень сонця і т. п, вважаючи їх простим явищем, але все ж не можемо позбутись від переживань страху, так як зникнення деяких забобонів не виключає можливості гибелі світу.
Ступінь вивченості теми.
Страх є феноменом, інтерес до якого не вгасає ще з часів Античності. Філософський аспект страху висвітлювався в трудах таких античних мислителів як: Епікур, Платон, Арістотель, Демокріт, Лукрецій К.. Вони розглядали страх як залежність, яка утворюється через неправильну соціальну організацію різних сфер життєдіяльності людини. Філософія Нового часу акцентувала увагу на певних аспектах виявлення страху. Ідеї людського вдосконалення, покращення умов існування людини, прогрес вперед на шляху масового поширення і поглиблення знань концептуально протистояли песимізму середньовічної культури (Т. Гоббс, Р. Декарт, Б. Паскаль, Б. Спіноза, Г. В. Ф. Гегель Ш. Монтескє, П. Гольбах, І. Кант, Л. Фейєрбах).
Страх як екзистенціальне відчуття вводиться такими філософами як: С. Керкегор, К. Ясперс, , Ж–П. Сартр, Р. Мей, І. Хейзінга, П. Тілліх та ін.. Вони розглядали страх як стан, в якому людина розкриває і пізнає свою сутність. Велику увагу дослідженню приділив і психоаналіз: З. Фрейд, Д. Юм., Е. Фромм та ін..
Цінність представляють погляди про феномен страху сучасних зарубіжних та вітчизняних антропологів та культурологів. Серед таких слід відмітити П. С. Гуревича, П. Дейниченко, Т. А. Дорохову, П. Кіньяра, Є. Е. Платонову, Є. Тоффлера. Досягнення цих авторів відкривають нам обумовленість страхів соціокультурними факторами.
В сучасній вітчизняній філософії і суміжних дисциплінах дана проблема залишається маловивченою. Лише останнім часом в Україні з’явилися дослідження, що торкаються різних сторін цього феномена, авторами котрих є А. Бичко, І. Бичко, Л. Газнюк, Р. Горохова, В. Лук’янець, Н. Паніна, О. Туренко і ін..
Магістр