Зразок роботи
Середньовічна філософія тісно пов'язана з християнством, котре впевнено і активно стверджується в цей період в Європі. Основні принципи християнського віровчення служили одночасно базисними положеннями для філософських міркувань. В уявленнях філософів середньовічної епохи людина складається з трьох начал: душі, духа і тіла. Найвищою частиною людини є дух, який служить у ній свого роду «іскрою Божою». Він перетворив людину на духовну істоту, котра стала здатною контролювати свою тілесну природу. Філософія середньовіччя досягає розквіту в схоластиці, основна ідея якої - «раціональне» обгрунтування релігійних догм логічними методами і доказами. Сьогодні слово «схоластика» ототожнюється з беззмістовним і безплідним міркуванням, формальним знанням, відірваним від життя.
Християнство обґрунтувало ідею братерства людей, рівних у гріхах і доброчинності, санкціонувало остаточний розрив віруючих з офіційним світом, тобто дало початок правової рівності. Воно заперечувало як культ язичницьких, античних богів, так і культ імператорів.
У міру погіршення соціально-економічного і політичного становища Римської імперії християнство почало поширюватися серед різних верств населення, приваблювало до себе опозиційні сили. Зміцнювалась церковна організація. Віровчення формувалося за рахунок залучення до нього елементів античної філософії.
Поняття особистості як суб'єкта права у різні періоди європейського Середньовіччя мало свої особливості.
Процес становлення правової особистості у середньовічній правовій реальності відбувався суперечливо. З одного боку, ціна людського життя і вага людини як індивіда була дуже незначною, з іншого боку, - прагнення цієї людини до свободи, справедливості, вільного волевиявлення, індивідуалізації, ствердження себе у якості автономної особистості, правової істоти у пізньому середньовіччі дуже посилилося.
У середньовічній Європі процес становлення людини-особистості як суб'єкта права відбувався нерівномірно, що пояснюється нерівномірним розвитком самого європейського континенту. Аналіз наукової літератури засвідчує, що на півночі середньовічної Європи правова особистість заявила про себе значно швидше, ніж, наприклад в Англії.
На специфіці розвитку ідеї правової особистості в Англії у даний період, відобразились територіальна віддаленість від Риму з його імперським мисленням, від Ватикану з його тотальним релігійним конт ролем і впливом, засилля централізованої влади, автономність домогосподарств, острівне становище з відкрим морем, розвинена торгівля, що сприяло прискореному формуванню ринкових відносин. Таким чином, всі ці умови у комплексі сприяли формуванню правової особистості краще, аніж відсутність цих передумов у інших частинах тогочасної Європи. Підтвердженням даного факту є такий документ правової культури Середньовіччя як «Хартія вольностей», яка фактично була декларацією прав людини.
Разом з ростом державного насильства, зловживання владою і концентрації влади у руках монарха, наростав опір цьому процесові з боку громадськості.
Фома Аквінський (Тома Аквінат), католицький мислитель ХІІІ ст. говорить про людину як «співвіднесену з богом як з деякою своєю метою». Бог для нього – це першопричина всього, у тому числі і людського буття і людської дії. Водночас, людина – це істота, наділена вільною волею, а у її інтелектуальних здібностях містяться витоки всілякої свободи.
Найого думку, людська свобода – це діяльність, яка відбувається відповідно до пізнаної інтелектом необхідності, що витікає із божественного статусу і цілей порядку світобудови. Характер і смисл людських дій мають бути підпорядковані божественному задуму, здійсненню розумності, справедливості та добра як основам світобуття.
Отже, вільне волевиявлення людини – це передумова здійснення божественного замислу. Виходячи із образу людини як розумної та вільної істоти, Ф. Аквінський трактує відповідно і закон. За його поглядами, закон є відомим правилом і мірою дій, яким будь-хто спонукається до дії чи утримується від неї. Закон повинен допомагати людині діяти відповідно до божого замислу. Закон має бути обнародуваний, бо інакше він не зможе бути чинним як спільне правило.
Отже, правосвідомість людини пізнього середньовіччя апелює до справедливості, добра, свободи волі, спільного блага, рівності перед законом. Ф. Аквінський правом називає дію справедливості у божественному порядку людського співжиття. Справедливість – це етична характеристика, яка ро- зкриває ставлення людини до іншої людини і суть цього ставлення у віддаванні кожному того, що йому належить.
Право людини – це волеустановлене право, але воно має відповідати природі людини. Отже, закон для того, щоб бути правом, має виходи з характеристик людського буття, що є частиною природного і бо- жественного, тобто втілювати і виражати природне право як сукупність загально-обов'язкових принципів, що відображають людські потреби та інтереси. Ті закони, які суперечать природному і божественному праву, є несправедливими і виконувати їх ніхто, на думку Ф. Аквінського, не повинен.
Виходячи з такого трактування природи людини, права, правова особистість постає у сучасному вигляді. Вона – істота розумна, вольова, прагне справедливості, добра, правової рівності, має розвинене почуття людської гідності, вимагає правового закону, відстоює право на невиконання свавільних законів.
У період пізнього Середньовіччя людина прагне у значній мірі звільнитися від тотального впливу релігійного світогляду. У науковій літературі зазначається, що під впливом уявлень про людину та суспільство відбувалося відродження індивідуалістичних ідеалів, які у певній мірі чинили вплив на весь розвиток правової реальності загалом і людини-особистості як суб'єкта права, зокрема. Нарешті пригноблені піддані пізньої античності перетворилися у вільних та впевнених у собі громадян з власною правовою свідомістю та культурою.
Враховуючи вищезазначене, можна констатувати, що, оскільки середньовічна європейська культура розвивалася нерівномірно, становлення правової особистості теж відбувалося специфічно у різних регіонах Європи. Правова особистість у цю епоху постає як часткова правова особистість, а не повноцінний суб'єкт права, оскільки феодалізм заперечує людину як самодостатнього індивіда.
Магістр