Зразок роботи
Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена тенденціями, які розвиваються у сучасній вітчизняній культурі та українській філософії. У сучасній українській історії проходять складні державотворчі процеси, відбувається становлення національної ідеї, духу, переосмислення історичності українського народу. А тому, в даному контексті перспективним та доцільним є звернення до філософсько-історичних та соціально-філософських ідей як вітчизняних філософів, так і до постатей всесвітньої філософії. Саме до тих філософів, які досліджували історію, намагалися проникнути у суть історичного процесу.
Праці видатних істориків, філософів історії вимагає і аналізу їх концепцій у відповідності до сучасних політичних змін, науково-світоглядних тенденцій та загально цивілізаційних положень. Таке проникнення у ту чи іншу історіософську концепцію допоможе у відтворенні картини загального процесу розвитку національної історії. Розгляд концепцій минулого у дусі нових світоглядних орієнтирів сучасності сприяє тому, аби ми могли простежити деякі закономірності та особливості процесу творення історичної свідомості українського народу та його національної ідентичності.
Якщо звернення до світової філософії історії потрібне для більш глибокого розуміння історії як такої та історичного процесу, то звернення безпосередньо до української історіософії становить власну особливу актуальність. Це дає можливість реконструювати деякі забуті сторінки української філософії, глибше зрозуміти так звану академічну філософію, допоможе українській філософії у її самоусвідомленні та поступі.
Отже, для національного відродження українського народу вагоме значення має відтворення єдності протікання історичного процесу, розуміння його закономірностей, оскільки цей процес є невід’ємною складовою українського духовного життя. Обрана нами тема є актуальною і у аспекті самоусвідомлення української нації, відродження української державності, що є більш ефективним через аналіз, насамперед, вітчизняних, а також і світових філософсько-історичних ідей та концепцій.
Теоретичною основою нашого дослідження є філософські першоджерела світових філософів, таких як Геродот, Фукідід, Платон, Августин Блаженний, Ж.-Ж. Руссо, Д.Віко, Ж.Кондорсе, Гегель, К.Маркс, О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін та К.Ясперса, а також вітчизняних філософів-істориків - М.Костомаров, О.Новицький, В.Антонович та М.Грушевський.
Об’єкт дослідження – концепції філософії історії світових та вітчизняних філософів.
Предмет дослідження – історико-філософська спадщина вітчизняних філософів ХІХ століття, їх філософські та історичні першоджерела.
Мета дослідження – комплексне дослідження історіософської спадщини української філософії історії ХІХ століття та розкриття концепцій щодо інтерпретації історичного процесу.
Відповідно до поставленої мети було визначено наступні завдання:
опрацювати літературні джерела;
проаналізувати концепції філософії історії світових філософів;
розкрити розвиток філософії історії в українській філософській думці ХІХ століття;
показати суть історіософської концепції М.Костомарова;
висвітлити погляди О.Новицького на історичний процес;
встановити основи діяльності історичної школи В.Антоновича;
показати проблематику національної незалежності України у концепції М.Грушевського.
Методи дослідження. Загальнонаукові методологічні принципи: історизм, системність, об’єктивність, світоглядний плюралізм; герменевтичний підхід, аксіологічний підхід, аналіз, узагальнення.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел (66 найменувань). Загальній обсяг роботи складає 66 сторінки, основний – 60 .
ВИСНОВКИ
Для дослідження проблеми історичного процесу ми звернулися та проаналізували як зарубіжних, так і вітчизняних мислителів, що дає нам зробити наступні висновки з нашого дослідження.
Вже в античному світі містилися певні уявлення про минуле і майбутнє людства. Цьому часу притаманна циклічна традиція історизму, поширення космічного закону кругообігу на всі сфери життя та діяльності людини.У Платона круговий рух в часі є духопереселенням і духовтіленням. Представники філософії історії Середньовіччя оголосили рушійною силою історії божественне Провидіння. Августин розробив концепцію провіденціалізму (Провидіння). Згідно з її положеннями, історичний процес розглядається як здійснення задуму Бога. Тут долається антична ідея кругообігу. На етапі філософії Нового часу виникають концепції раціонального пояснення розвитку історії. Італійський мислитель Д. Віко представляє історію єдиним процесом. Він підпорядковується загальним законам поступального (прогресивного) розвитку суспільства всіх народів. Розвиток йде циклічно, кожен цикл - якісно вищий рівень. Особливий внесок в філософію історії вніс Гегель. Він виходить з історичного, що розвивається, розуму і показує суспільний розвиток як необхідний, закономірний процес. Історія - це «прогрес духу в свідомості свободи», який послідовно реалізується через «дух» окремих народів, через їхнє мистецтво, науку, релігію, філософію. Закономірність історичного процесу і внутрішній зв'язок подій відкривають можливість передбачення майбутнього. Ту ж думку, тільки з позицій об'єктивно-матеріалістичного розуміння історії, розвивають К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони вважають, що послідовний прогрес людства забезпечується розвитком продуктивних сил. Однак в марксизмі людина прирівнюється до несуб'єктивних факторів виробництва або до символів самих людей. Але справа в тому, що виробництво символізує духовне життя людей. У XIX столітті виникає позиція локальних громад або історичного круговороту (О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін).
Щодо вітчизняної філософії історії, то початок ХІХ століття примітний тим, що саме тоді в філософії історії в Україні починається, власне, доба філософської національної свідомості як самостійної рефлексії та творчого саморуху ідей. У цьому процесі становлення національного характеру філософії вирішальну роль відіграв німецький ідеалізм, який визначив головні точки опори, інструментарій для розв’язання конкретних філософських проблем. На грунті німецького ідеалізму у ХІХ столітті в українській філософії виростають оригінальні філософські концепції, з’являються нові, неординарні, яскраві імена філософів.
Основними традиціями, які характеризують українську історіософію ХІХ століття є романтична історіософія та позитивістське бачення історії людства. Для романтиків суб’єктом історичного процесу є народ, нація. Вони мислили історію в національних категоріях. Перші романтичні інтенції з’являються у творчості М. Костомарова, оскільки він першим робить проблему народу центральною в історії. Основоположні історіософські ідеї Костомарова найповніше викладені у його праці «Книги буття українського народу». О.Новицького, у якого історія розуміється не як результат діяльності людей, а як вплив абсолютного духа, який, в свою чергу, розвивається за незмінними законами, також можна віднести до романтичної тенденції. Основним в історичному процесі є духовне начало, де історичний процес здійснюється як процес саморозвитку духу, закономірність якого не залежить та не підлягає жодній окремій особистості.
В межах позитивістської парадигми свої погляди на історію розвивали В.Антонович з його традицією документалізму, М.Грушевський з його поліфакторним поглядом на історичний процес. Позитивісти намагалися вибудувати теоретичні історичні моделі як, так зване, пряме продовження емпіричних досліджень. Для цих представників українська нація являє собою не лише результат об’єктивних процесів у суспільному житті, а й суб’єктивного інтелектуального конструювання.
Творчість й наукова діяльність вище згаданих мислителів становить цілий етап у розвитку національної історичної науки ХІХ століття, а їх наукова спадщина суттєво вплинула на зміст і форму та визначила подальші напрямки розробки історії України.
Отже, єдність та багатоманітність історії є глибокою філософською проблемою. Вона настільки складна та суперечлива по суті, що не можна цілком переконливо твердити про переваги тієї чи іншої концепції. Ми можемо спостерігати розмаїття думок, концепцій та методів дослідження.
Людей за давніх-давен цікавили не тільки самі історичні факти та події, а й їх пояснення, так зароджується поняття «історичний процес». Основним завданням філософії історії є дослідження різноманітності і особливостей прояву історичного процесу, акцентуючи увагу на кожному історикотворчому факторі: початку, спрямованості, меті і визначає кінець історії. Саме філософія історії описує їх, знаходить співвідношення, порівнює або знаходить відмінності між ними.
Враховуючи результати нашого дослідження, ми можемо зробити висновок, що філософія історії досліджує іманентну логіку розвитку людського суспільства і його закони, єдність і різноманіття історичного процесу, проблеми сенсу історії, соціального детермінізму і соціального прогресу, історичного пізнання, історичного часу та історичного простору тощо. Вона дає теоретичну реконструкцію історичного минулого, встановлює істинність історичних фактів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Августин Бл. О граде Божием / Августин Аврелий. — М., 1994. — T. 1. — 394 с.
Августин Бл. Сповідь. – К.: Основи, 1999. – 319 с.
Антонович В.Б. Курс лекцій з джерелознавства 1880-1881: Історія України в університетських лекціях / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – Київ., 1995. – 108 с. (Пам’ятки історичної думки України).
Вико Д. Основания новой науки об общей природе нации. – Киев; Москва, 1994. – 456 с.
Володимир Антонович: історик й організатор Київської історичної школи. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – 491 с. Рецензії: Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка. Серія: Історичні науки. – Вип. 10. – Кіровоград, 2007. – С. 317 – 319; Український історичний журнал. – 2008. – № 1. – С. 233–235.
Магістр