Провідні тенденції розвитку філософії ХIX-XXI століття (ID:532698)

1. Формування нової філософської парадигми на межі ХІХ та ХХ ст. Протягом двох останніх століть науки піднялися на небувалу височінь. Сформувалася єдина світова наука, яка відображала засади сучасних техніко-технологічних нововведень. Змінилася організація матеріального виробництва, різко зросла його результативність; радикально змінилися сфери побуту і дозвілля, трансформувалася вся система людського спілкування. Знання стало головним економічним ресурсом. У результаті другої наукової революції виникає нова, некласична наука, яка істотно відрізняється від класичної. У ній уже немає усталених претензій на повну об’єктивність і адекватність знання. Поняття істинності все більше поступається місцем поняттю валідності (обґрунтованості), яке спирається на внутрішній, формально-логічний критерій. Схожа доля таких понять класичної науки, як причиновість і детермінізм, їх витісняють вірогідність та індетермінізм. Основними методологічними принципами в науці стають принципи релятивізму і плюралізму. Змінюється і соціальна роль науки. Класична наука перетворюється на технонауку. Наука все більше стає інструментальною і прагматичною, основними її цілями тепер постають не стільки знання та істина, скільки безпосередня участь у перетворенні й експлуатації природи, підвищенні ефективності економічного виробництва. Наука стає безпосередньо виробничою силою. Схожі процеси та зміни відбуваються і у філософії. Вслід за наукою вона стає некласичною [2]. На початку ХХ ст. відбувається переоцінка цінностей і зміна філософами парадигми, тобто характеру (моделі) постановки філософських проблем та їх вирішення. Для класичної філософії – філософії Нового часу – характерна безмежна віра в силу людського розуму, у соціальний і науковий прогрес і встановлення на основі відкриття загальних законів розвитку природи і суспільства панування людини над природою, створення суспільства соціальної справедливості і зміни самої людської природи. Починаючи з другої половини ХІХ ст. цей тип мислення – раціоналістична парадигма жорстоко критикують. Відбувається перехід до некласичної філософії. Філософія кінця ХІХ –ХХ століття передбачає критику: 1) раціоналізму як єдиного способу філософствування, який визнає розум основою пізнання, поведінки і діяльності людей; 2. Провідні тенденції розвитку філософії ХIX-XXI століття Філософія кінця XIX – початку XXІ ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Новітня наукова революція порушила «класичну» галілеївсько-ньютонівську ясність світорозуміння, а кризові явища в суспільстві, особливо ж катастрофічні події XX ст. (дві страшні світові війни, експерименти з встановленням тоталітарних, репресивних режимів, невдача «розвинутого соціалізму» і розпад Радянського Союзу) підірвали віру в історичний розум і прогрес, виявили ілюзорні засади історичного оптимізму. У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на ірраціональний аспект (чи навіть сутність) дійсності. Провідні тенденції та вчення філософії впродовж ХIX-XXI століття.