Зразок роботи
2. А. Августин і його антропологічні погляди
Коли ми говоримо про людину та її особистість, ми завжди стикаємося з проблемою істинності критеріїв її характеристик. Зрозуміло, що людина як творіння Бога має відбиток Його образу. Це піднімає питання, якщо елемент божества присутній у кожній душі, то така присутність повинна покращити моральний розвиток та духовний ріст людини. Але ми бачимо, що це не завжди так. Проблема істинності критеріїв, за якими ми можемо охарактеризувати людську природу, полягає в тому, що сама людина перебуває в площині досліджень соціології, філософії, релігії, культурології тощо. Тому сучасному досліднику дуже важко знайти відповіді там, де їх немає. Тому в цьому дослідженні ми звернемося до богословсько-філософської спадщини блаженного Августина як представника західного християнства, який дав оригінальну інтерпретацію антропологічних проблем.
Посилаючись на християнські авторитети теології, можна з упевненістю сказати, що соціальні та філософські моделі для вирішення проблем антропології створюються людьми, тому час від часу такі змодельовані системи переживають кризу. Думка християнського Святого Отця, навпаки, має готову відповідь на існуючу проблему. Отже, досліджуючи погляди Отців та вчителів Церкви на людину, ми можемо застосовувати їхні знання у повсякденному житті.
На прикладі власного життя Августин у «Сповіді» з відвертою щирістю розповідає про свою душу, яка знаходилась у постійному пошуці, де б вона могла утамувати спрагу, знайти внутрішній спокій. Це шлях постійних злетів і падінь, сумнівів і тривог, це шлях вічного пошуку Істини. Звертаючись до Бога, він викликує: «Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, поки не заспокоїться у Тобі». Августин знаходить такий спокій у християнстві, він знаходить Істину в особистості Ісуса Христа. Проходячи свій шлях у пошуках Бога, Августин в самому собі пізнав боротьбу двох начал: божественного, і гріховного. Це протиріччя і поклало початок його антропологічного світогляду. Вчення про людину Августин формує через призму власної особистості. Це досить гарно показано у «Сповіді», де він пише: «…я звернувся до себе і сказав: «Ти хто?». І відповів: «Людина». Ось у мене тіло і душа, готові служити мені; однак, знаходиться в зовнішньому світі, інша в середині мене. У кого з них запитувати мені про Бога мого..? Краще, звичайно, те, що в середині мене… Ми не боги; Творець наш ось Він. Внутрішній людині повідомила про це зовнішня, яка стоїть у неї на службі; я, внутрішній, взнав про це, – я, я душа, через свої тілесні почуття». Таким чином, природа людини, за блаженним Августином представляє діаду тіла і душі. Але така важливість душі, внутрішньої людини, у Августина призводить до заниження значення тіла, зовнішньої людини: «І ти, душа, кажу це тобі, ти краща, бо ти оживляєш глибу тіла, в якому живеш, і сповіщаєш йому життя: ні одне тіло не може цього дати тілу». Тут спостерігається вплив на погляди Августина з боку неоплатонізму, де тіло сприймалось як в’язниця душі.
3. Основні ідеї «Про Трійцю»
Свою книгу «Про Трійцю» Августин написав в кінці життя. У ній підсумовується все його поняття про Бога. Ця книга стала згодом основою класичного західного, «психологічного» розуміння Святої Трійці: Так перебуває Трійця: розум, любов, знання; нетлінно, але множинне в самих собі, взаємно все у всіх ... Таким чином, в розумі є свого роду образ Трійці: знання – син розуму, – і його слово щодо самого себе; третій елемент становить любов, і всі три становлять єдність і одну сутність.
Незважаючи на значний вклад Августина в розвиток доктрини про Трійцю, окремі риси його богослов’я з розвитком богословської традиції стали латентними чинниками, які викликали модалістичні тенденції в західному тринітарному богослов’ї. А в кінцевому підсумку внесли свій вклад у феномен «Про Трійці» наприкінці XIX-го – на початку ХХ-го століття. Доктрина про Трійцю характеризується такими ідеями.
По-перше, Августин починав розгляд вчення про триєдиного Бога з концепції єдності божественної природи – це було його вихідним пунктом. Лише на другому етапі своєї аргументації він переходив до концепції про божественні Особи – це те, що слід було доводити. По-друге, він дотримувався концепції, за якою всі божественні дії поза Трійцею щодо створеного світу приписувалися всій Трійці як цілому, а не окремим божественним Особам. Божественна дія в кінцевому підсумку приписувалася не окремій Особі Трійці, а єдиній спільній природі Бога. По-третє, .....