Утопія та антиутопія (ID:600708)

Філософія зародилась практично одночасно у трьох найбільших осередках стародавньої цивілізації – Китаї, Індії, Греції і Римі. Десь у цей час відбувається зародження філософії у стародавньому Вавилоні та Єгипті. Однак тут філософська думка не набула рівня, властивого для більш розвинених рабовласницьких країн. У даній роботі розглянуто сукупність філософських вчень, що розвивалися в давньогрецькому (з кінця VII ст. до н.е. до початку VI ст. н.е.) і пізніше в давньоримському ( з ІІ ст. до н. е. до початку VI ст. н. е.) суспільствах. Це так звана антична філософія ( від лат. antiguitas – давнина, старовина). Саме тут виробляється стиль філософствування та проблематика, які визначили подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Філософія античного світу виростає з міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси цієї філософії такі: • наявність у ній значної кількості міфологічних та епічних образів; • присутність елементів антропоморфізму (наділення предметів і явищ природи зовнішністю і фізичними властивостями людини); • наївний пантеїзм, тобто ототожнення богів з силами природи; • пов’язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх у категоріях “добра”, “зла”, “справедливості”, “блага” та ін.; • пошуки першопочатку всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.