Загальна характеристика і становлення періоду Відродження (ID:923734)

Епоха Відродження або Ренесанс — це період розвитку європейських країн, що охоплює кінець ХІІІ — початок ХVІІ століття. Він виник в Італії і згодом поширився у центральній і західній Європі. Відродження прийшло на зміну Середньовіччю та передувало етапу Нового часу. Епоха Відродження стала своєрідним синтезом культури, філософських, політичних знань, властивих античності й середньовіччю. В основі даного періоду лежить античність, яка знову повертається до життя, звідси і пішла назва — Відродження, тобто відродження античності (звідси і його назва у французькій мові — «Ренесанс»). До епохи Відродження людина ніколи не розглядалося як самостійна особистість, а лише в сукупності з Богом. Але вже наприкінці 13 ст. в центрі світоглядних, естетичних конструкцій починає фігурувати людина, а гуманізм — своєрідне світське вільнодумство — витісняє догматизм церкви, схоластику. Повага до гідності людини, визнання пріоритету її прав, необхідності гармонійного їх розвитку і соціального буття були в цей час провідними. А ставлення діячів нової культури до «середньовічного варварства» було негативним. В епоху Відродження отримує істотний розвиток наука, з'явилися незалежні від церкви нові культурні та наукові центри. В 1445 р. було винайдено книгодрукування, яке послужило широкому поширенню наукових знань та обміну ними серед учених. Нові винаходи були продиктовані потребами суднобудування, мореплавання, вдосконалення артилерії і гідроспоруд.