ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ БАНКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ (ID:1007311)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 1.1. Поняття та структура кредитного потенціалу комерційного банку Дослідження сутності кредитного потенціалу банківської системи доречно розпочати з аналізу підходів до розуміння системної організації кредитно-фінансових відносин у рамках банківської системи. Аналізуючи існуючі погляди щодо сутності банківської системи, можна дійти висновку про відмінності у тлумаченні цього поняття. З одного боку, можна виокремити підходи, які ґрунтуються на тлумаченні банківської системи з позицій її організаційно-правової структури. З іншого боку, це підходи, які ототожнюють банківську систему з кредитною. Для представників західної науки характерним є здебільшого перший підхід. Це пояснюється специфікою їхнього законодавства у сфері надання фінансових послуг, що вводить в банківську систему різну кількість специфічних елементів. Зокрема, американський економіст Ч. Дж. Вулфел визначає сутність банківської системи, спираючись на структуру Резервної Системи та її взаємозв’язок з підконтрольними їй суб’єктами ринку. Цей підхід до визначення банківської системи є до певної міри обмеженим, внаслідок чого втрачаються найбільш вагомі положення щодо сутності і змісту самої системи[13, c.256]. Підхід вітчизняних науковців до визначення сутності банківської системи є ширшим. Так, Л. А. Віднійчук-Вірван пропонує банківською системою вважати групу фінансових інституцій, об’єднаних угодою для регулювання кредитних і грошових потоків, призначених сприяти економічному зростанню [10, c.28]. Найточніше визначення банківської системи, надав М. І. Савлук : «законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну економічну структуру». Дане визначення є логічним і універсальним, оскільки може бути застосовано в умовах будь-якої країни, незалежно від організаційно-правової специфіки її банківської системи [37, c.564]. 1.2. Особливості формування власних та залучених коштів Основною умовою банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. Банківські ресурси складають всю величину коштів, які банк може використати для здійснення своїх операцій, насамперед кредитних. Складовими ресурсами банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю й різноманітністю операцій, що здійснюються цією фінансово-кредитною установою [12]. Власні ресурси комерційних банків формуються за рахунок статутного капіталу банку, а також фондів, які створюються банками для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також прибутку поточного і минулих років [1, c.123]. До власних банківських ресурсів належать фонди, які створюються за рахунок прибутку та коштів акціонерів і засновників банку. Їх метою є розвиток матеріально-технічної бази, покриття можливих збитків, забезпечення мінімального рівня платоспроможності, стимулювання праці співробітників. Йдеться про статутний капітал, який відіграє вирішальну роль в обсязі власних коштів і формується з коштів акціонерів або пайових внесків засновників та учасників. Згідно із законодавством, встановлення обсягу статутного капіталу – право засновників комерційного банку, однак він не може бути менший від мінімуму, що визначений Національним банком України. Один з найважливіших шляхів зростання власних ресурсів комерційних банків – емісія й розміщення серед юридичних і фізичних осіб акцій, облігацій та інших цінних паперів. Дозвіл на їх випуск дає Національний банк України, а реєстрацію здійснює Міністерство фінансів. Потрібно зазначити, що при організації комерційного банку забороняється для формування чи збільшення статутного фонду використовувати бюджетні ресурси або ті, що одержані в кредит чи під заставу. У загальному обсязі банківських ресурсів власні кошти становлять незначну частину. В умовах дворівневої банківської системи (центральний або Національний банк і комерційні банки) Національний банк виконує для комерційних банків резервну функцію, тобто стає банком банків. Тому комерційні банки за таких обставин можуть як передавати йому частину своїх ресурсів як резерв, так і в разі потреби одержувати від нього такі кошти [12]. 1.3. Система управління кредитним потенціалом банку Управління кредитним потенціалом банку необхідно розглядати як складну систему, яка функціонує в умовах сучасного розвитку економіки, що, своєю чергою, обгрунтовує використання системного підходу до розв’язання проблем, пов’язаних з управлінням ресурсами. Сутність поняття «управління кредитним потенціалом банку» не розглядається на достатньому рівні науковцями та фахівцями банківської справи. Це призводить до виникнення широкого спекра дискусійних суперечностей щодо досліджуваного поняття, вимагає авторського визначення та зумовлює необхідність виокремлення базових складових процесу управління кредитним потенціалом банку. РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АТ «ТАСКОМБАНК» 2.1. Загальна характеристика АТ «ТАСКОМБАНК» АТ «ТАСКОМБАНК» – універсальний комерційний банк, який надає повний спектр фінансових послуг як корпоративним клієнтам, так і приватним особам. Банк засновано у 1989 році, він є одним із старіших комерційних банків України. У 2004 році банк приєднався до Групи «ТАС», однієї з найбільших інвестиційно-фінансових груп країни. Надаючи повний спектр фінансових послуг, наш банк гармонійно поєднує індивідуальний підхід, технологічність і зручність користування банківськими продуктами. Працюючи на засадах тривалого партнерства, ми допомагаємо нашим клієнтам знаходити оптимальні рішення для досягнення стабільного фінансового успіху та зростання їх добробуту. У жовтні 2016 р. незалежне рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг» оголосило про підвищення довгострокового кредитного рейтингу АТ «ТАСКОМБАНК» на рівні uаА+. Агентство також підвищило і підтвердило довгостроковий кредитний рейтинг випусків іменних відсоткових незабезпечених облігацій банку серій D та Е на загальну суму 200 млн. грн. на рівні uаА+. Прогноз рейтингів — стабільний. Група «ТАС», заснована у 1998 році, є однією за найбільших та найдинамічніших фінансово-промислових груп України. Сфера бізнес-інтересів Групи «ТАС» охоплює: - фінансовий сектор (банківський та страховий ринки); - промисловість; - нерухомість; - венчурні проекти; Активами Групи «ТАС» керує компанія ВАТ «Інвестиційно-Фінансова Група "ТАС"» (ІФГ «ТАС»). 2.2. Оцінка фінансового стану АТ «ТАСКОМБАНК» Фінансовий стан – це найважливіша характеристика економічної діяльності банку в зовнішньому середовищі. Фінансовий аналіз є методикою оцінки поточного і перспективного фінансового стану банку на підставі вивчення залежності і динаміки показників фінансової інформації. Аналіз фінансового стану – глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів в єдиному виробничому процесі. Основною метою фінансового аналізу є отримання певної кількості ключових параметрів, що дають об’єктивну і точну картину фінансового стану банку, його прибутків і видатків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому в оцінці поточного фінансового стану банку особливу роль відіграє прогноз на найближчу і віддаленішу перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Предметом фінансового аналізу банку є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Фінансова діяльність банку повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування банку. Фінансовий стан банку є результатом взаємодії не тільки сукупності виробничо-економічних факторів, але й усіх елементів його фінансових відносин. У ході фінансового аналізу банку можуть ви¬користовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моде¬лі, їхня кількість та широта застосування залежать від конкрет¬них цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку [24, c.135]. ......Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів протягом 2013-2014 рр. збільшився на 4,26 це означає, що банк мав високу питому вагу одержаних міжбанківських кредитів, тобто банк не мав достатньо власних коштів, і мав потребу в залученні міжбанківських кредитів. Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель свідчить про активну кредитну політику банків, оскільки значення показника коливається, проте залишається на дуже високому рівні: у 2013 р. – 0,91, а у 2015 – 0,83. РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ КРЕДИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ 3.1. Аналіз складу, структури та динаміки кредитного портфелю комерційного банку АТ «ТАСКОМБАНК» – універсальний комерційний банк, який надає повний спектр фінансових послуг як корпоративним клієнтам, так і приватним особам. У структурі активних операцій банку традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов’язано з об’єктивною властивість капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій банку з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що, у свою чергу, є важливим напрямом рейтингової оцінки діяльності банку. Позикові операції являють собою один із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку. Водночас кредитні операції – це найбільш ризикований вид операцій банку. Кредитні операції формують його кредитний портфель [11]. Кредитний портфель – це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату з метою одержання доходу у вигляді відсотків. До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать [28, c.452]: - строкові депозити, розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними; - вимоги, придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані за операціями РЕПО суб'єктам господарювання; - кредити, надані зарахованими векселями суб'єктам господарювання, та сумнівна заборгованість за ними; - кредити суб'єктам господарювання в поточну та інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити, надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними; - кредити овердрафт, надані суб'єктам господарювання та фізичним особам; - гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, надані банкам; За даними табл. 3.11 можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу у структурі кредитів займають кредити, що надані юридичним особам майже 100%, що говорить про те, що політика банку націлена на юридичних клієнтів. Така тенденція до збільшення зберігається протягом 2012-2015 рр. Також збільшилися кредити фізичним особам-підприємцям. Протягом 2012-2015 рр. спостерігається тенденція щодо зменшення кредитування по іпотечним кредитам (до 0,28 % у структурі в 2015 році, у той час як у 2012 році – 0,78%), а також по споживчим кредитам показник зменшився на 70,59 в 2015 році порівняно з 2012 роком. З аналізу даних показників можемо зробити висновок, що кредитний портфель протягом аналізованого періоду зріс, що говорить про те, що банк надав більше кредитів з метою отримання прибутку. Потребує також уваги аналіз кредитів за видами економічної діяльно РОЗДІЛ 4 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ БАНКУ 4.1. Напрями підвищення управління ефективністю кредитного потенціалу Практика демонструє, що успішність управління ефективністю банківських вкладень та формування ефективної структури кредитного портфеля банку багато в чому залежить від можливостей менеджменту банківських установ, що здійснює оптимальне формування, управління кредитним портфелем та забезпечує належну ефективність діяльності при мінімально можливому рівні ризику та отриманні максимального результату. Виходячи з проведеного аналізу, ситуація, що склалася із станом та структурою кредитного портфеля, потребує невідкладного вирішення. Організацію роботи Кредитного комітету банку вважаємо доцільним проводити за такими трьома блоками: 1 – система управління; 2 – система ідентифікації та вимірювання; 3 – система супроводження. Крім того, слід враховувати, що основні стратегічні напрямки покращення стану кредитного портфеля можна розглядати за якісними та кількісними характеристиками. Зобразимо структурну схему стратегічних напрямків покращення стану кредитного портфеля в табл. 4.21: З метою мінімізації ризику понесення банком збитку в результаті невиконання договірних зобов’язань клієнтами або контрагентами, АТ «ТАСКОМБАНК» запропоновано запровадити детальний процес перевірки якості кредитів для забезпечення завчасного виявлення можливих змін кредитоспроможності контрагентів, включаючи регулярний перегляд забезпечення. Ліміти стосовно контрагентів встановлюються шляхом застосування системи класифікації кредитного ризику, яка встановлює рейтинг ризику для кожного контрагента. Рейтинги ризику підлягають регулярному перегляду. В цілому банку вдасться оптимізувати структуру вкладення своїх коштів, надійність та прибутковість кредитних операцій. 4.3. Скорингова модель для оцінки кредитоспроможності фізичних осіб з метою зменшення кредитного ризику Останні роки в Україні спостерігається збільшення банківського споживчого кредитування. У зв’язку з цим банківські установи України зіткнулись із проблемою неповернення населенням отриманих кредитів. Саме тому, застосування у банківських установах методик оцінювання кредитоспроможності фізичних осіб і ризику банків при наданні споживчих кредитів у світлі сучасних кризових явищ у фінансовій сфері є необхідним. Відсутність ефективних методик оцінювання кредитоспроможності фізичних осіб і ризику банків в кінцевому результаті може привести банк до виникнення значних проблем, адже кожний недооцінений банківський ризик перетворюється у ризик структурний та завдає збитки банку в цілому. Але повністю уникнути ризиків у банківській діяльності неможливо, саме тому мета процесу управління ризиками полягає не в повному їх уникненні, а в обмеженні та мінімізації їх впливу. Сучасні тенденції розвитку кредитного сектора економіки змушують українських аналітиків банківської справи і безпосередньо банкірів виявляти інтерес до методики оцінки кредитного ризику. Оскільки теорія і практика підтверджують, що ризик є неминучим чинником банківської діяльності, то важливим у діяльності будь-якого комерційного банку є вміння оцінити ризики. Кредитний ризик банків при кредитування фізичних осіб – це ризик неповернення позики і несплати відсотків за нею в повному обсязі, який залежить від матеріального становища, фізичного стану позичальника і його особистих якостей. Ефективним заходом, що знижує ризик банку і дозволяє оптимально вирішувати завдання, є кредитний скоринг, який являє собою математичну або статистичну модель, за допомогою якої банк визначає, ймовірність того, що цей потенційний позичальник поверне кредит у встановлений строк [20, c.198]. ...Показник наявності власної нерухомості ВН може набувати таких значень: ВН може набувати таких значень: ВН = 1 при наявності власної нерухомості; ВН = 0,5 – нерухомість знаходиться у власності іншого члена сім`ї; ВН = 0 – немає власної нерухомості. Також визначається наявність постійної роботи (ПР). ПР може набувати таких значень: ПР = 1 при стажі роботи на постійному місці понад 3 роки; ПР = 0,5 при стажі роботи на постійному місці від 1 до 3 років; ПР = 0 при стажі роботи менше 1 року. Після визначення вище наведених показників визначається клас позичальника за такою рейтинговою шкалою: Проаналізувавши дану таблицю можна зробити висновок, що Клієнт Б набрав 171 бал, тобто менше зазначеного нормативу, отже він є неплатоспроможним, тому банк не може видати йому кредит. Щодо Клієнта А, то так, як отримана сума балів перевищує інтервал в 200 балів, то позичальника можна вважати платоспроможним, з дуже стійким фінансовим станом і віднести до категорії «хороший» клієнт. Таким чином, даний аналіз дає змогу зробити висновок, що методики показали однаковий результат: стійкий фінансовий стан і платоспроможність клієнта. Отже, українська методика є функціональною, але як альтернативу, можна застосовувати і білоруську скорингову модель оцінки кредитоспроможності позичальника. На мою думку, в Україні потрібно удосконалити існуючу методику, узагальнюючи зарубіжний досвід. Повинна бути створена власна скорингова модель оцінки кредитоспроможності позичальника за споживчим кредитом, яка буде враховувати соціально-економічний розвиток країни та розширювати грошово-кредитний ринок.