Зразок роботи
Нафтопродукти - продукти, одержані внаслідок переробки нафти на нафтопереробних заводах. Суміші вуглеводнів, а також індивідуальні хімічні сполуки, одержувані з нафти і нафтових газів. До нафтопродуктів відносяться різні види палива (бензин, дизельне паливо, гас і ін.), мастильні матеріали, електроізоляційні середовища, розчинники, нафтохімічна сировина.
Усі види НП, відрізняючись один від одного за ступенем отруйності, активно абсорбують різні хімічні речовини, особливо отрутохімікати. Це призводить до зростання вмісту шкідливих хімічних речовин у різних біологічних продуктах моря, частина з яких використовується у якості продуктів харчування. Нафтопродукти становлять серйозну небезпеку для морських організмів. З еколого-токсикологічної точки зору нафта являє собою токсикант неспецифічної дії. Особливо гострою є проблема забруднення НП в прибережних зонах морів [3].
Кількість нафтових вуглеводнів, що надходять у Світовий океан, за різними джерелами оцінюється в 5–10 млн. тонн щорічно [7]. Майже половина цієї кількості пов'язана з транспортуванням і розробкою родовищ нафти на шельфі. Континентальне нафтове забруднення надходить у океан через річковий стік та функціонування екосистеми [6].
Зазначимо також, що небезпечне забруднення природних вод можливо як при скиданні в них неочищених вод, так і при розливі, змиві власне токсичних речовин у водойми, ґрунтові та підземні води. Кількість НП у водних об’єктах залежить від способу їх потрапляння у водойми, відстані від пунктів скиду забруднених стічних вод, особливостей гідрохімічного режиму водойм. Тільки при митті танкерів, а також при перевантаженні і очищенні їх у моря та океани потрапляє приблизно 2 млн. тон нафти на рік [10].
За статистичними даними в Україні щорічно споживається до 10 млн. тонн нафти та НП, 40 тис. тонн з яких складають офіційно зафіксовані втрати внаслідок розливів [11].
Але найбільші економічні та екологічні збитки наносяться аварійними розливами нафти на танкерах та нафопроводах.
11 листопада 2007 р. внаслідок сильного шторму в Керченській протоці в Україні були пошкоджені, викинуті на мілину або затонули 13 суден. У море вилилось щонайменше 1300 т мазуту. Інцидент призвів до людських жертв, майнових втрат та екологічних збитків, загальний розмір яких складав від 25,5 до 28,6 млн. дол. США. Більш за все від розливу НП постраждали рибальство й туристична галузь [12].
Слід зазначити, що джерела забруднення водних об’єктів нафтою та її
похідними – різноманітні. Стічні води промислових підприємств несуть у собі залишки автомобільного палива, мастил та інших НП. Сира нафта потрапляє у моря та океани під час її добування, транспортування, з баластними та мийними водами.
При розливі НП (наприклад, при аваріях на нафтоналивних суднах, сховищах нафти, нафтопроводах, пунктах заправки і перекачування палива і т. п.) вони досить швидко розтікаються під дією сили тяжіння і поверхневого натягу, збільшуючи свою площу і утворюючи плями забруднення на водній поверхні. Розлита нафта утримується на поверхні води у вигляді плівки протягом тривалого часу. Відразу після розливу товщина шару нафти становить кілька сантиметрів. Після деякого часу товщина зменшується до 1–0,1 мм. Вважають, що розтікання під дією поверхневого натягу припиняється при товщині плівки 20–30 мкм [5, 7].
Іншим основним джерелом нафтових забруднень морського середовища є річковий стік. Він збирає нафтові забруднення від різних об’єктів, розташованих далеко від моря, і містить НП у всьому різноманітті їх видів. Внаслідок промислово-побутової діяльність людини утворюються великі маси
НП, які з суші разом із побутовими та зливними стоками надходять у моря по річкам. Обсяг забруднення гідросфери за рахунок поверхневого стоку перевищує 2 млн. тон нафти на рік. Зі стоками промисловості і нафтопереробних заводів у море щорічно потрапляє до 0,5 млн. тон НП [7].
Жорсткі вимоги до якості води питного і господарсько-побутового призначення щодо вмісту НП диктують необхідність видалення нафтових забруднень із поверхневих і стічних вод, які підлягають повторному використанню чи зливу у природні водойми [7].
Згідно з санітарними нормами та правилами СанПіН 2.1.4.1074-01, для питної води встановлено гранично допустиму концентрацію (ГДК) нафтопродуктів – не більше ніж 0,10 мг/дм3, що ставить вимогу проведення постійної роботи з контролю за вмістом цього забруднення у природних об'єктах.
У глобальному масштабі втрати нафти та НП – нагальна проблема екологічної безпеки. Не останнє місце серед числа об’єктів, що забруднюють НС нафтою займають і підприємства авіатранспортної галузі.
1.2 Відбір проб води згідно нормативних документів
21 серпня 2019 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №828 «Порядок перевірки, взяття проб води та проведення їх аналізу». Цей Порядок визначає механізм перевірки, взяття проб води та проведення їх аналізу з метою встановлення джерела забруднення внутрішніх морських вод та територіального моря [7].
Взяття проб води в акваторії морських портів
1. У разі виявлення видимих слідів нафти чи нафтовмісних або інших забруднюючих речовин в межах акваторії морського порту адміністрація порту та територіальний і міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції (далі - екологічна інспекція) діють відповідно до Порядку взаємодії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Державної екологічної інспекції із забезпечення дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища у разі виявлення випадків скидання суднами (плавзасобами) забруднюючих речовин у межах акваторії морського порту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. N 670.
2. Відбір проб фонових показників якості води акваторії порту здійснюється уповноваженими представниками адміністрації порту у точках відбору проб фонових показників якості води невідкладно після виявлення видимих слідів нафти чи нафтовмісних або інших забруднюючих речовин в межах акваторії морського порту. Точки відбору фонових показників якості води встановлюються державним підприємством "Адміністрація морських портів України" для кожного морського порту з урахуванням гідрометрологічних особливостей акваторії, місця розташування стаціонарних джерел забруднення, кількості, складу та властивостей стічних вод, що скидаються в акваторію.
3. Відбір проб води у місці забруднення здійснюється державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища (далі - державні інспектори) у присутності уповноважених представників адміністрації морського порту.
4. Відбір проб води здійснюється з дотриманням вимог ДСТУ ISO 5667-6:2009 "Якість води. Відбирання проб. Частина 6. Настанови щодо відбирання проб води з річок і струмків" або ДСТУ ISO 5667-9:2005 "Якість води. Відбирання проб. Частина 9. Настанови щодо відбирання проб морської води" залежно від місця відбору.
Відбір посуду для відбору проб води здійснюється з дотриманням ДСТУ ISO 5667-3-2001 "Якість води. Відбір проб. Частина 3. Настанови щодо зберігання та поводження з пробами".
Відбір проб води здійснюється за допомогою чистої ємності (цебри) з хімічно стійкою поверхнею.
Проба води відбирається в об'ємі не менш як 3 куб. дециметри для одного екземпляра проби (три пластикові ємності об'ємом 1 куб. дециметр кожна), відбирання проб води для визначення нафтопродуктів здійснюється в окрему скляну тару об'ємом не менш як 0,5 куб. дециметра для одного екземпляра проби.
5. Проби води у місці забруднення відбираються у двох екземплярах. Для визначення фонових показників якості води проби беруться в одному екземплярі.
Посуд із зразками (екземплярами) проб води закривають кришками та опечатують.
Посуд із зразками оснащується супроводжувальними етикетками, на яких з використанням водостійкого маркера зазначається інформація про дату та місце відбору проби води, час відбору та номер проби, а також підписи державного інспектора, що проводив відбір проб, та уповноваженого представника адміністрації морського порту на зразках проб в місці забруднення або підписи уповноважених представників адміністрації морського порту на зразках проб фонових показників.
6. Після опечатування посуду з пробами води в місці забруднення державний інспектор, який проводив відбір проб води, складає акт обстеження акваторії та відбору проб води в місці забруднення у двох примірниках за формою, наведеною у додатку 1.
Кожний примірник акта обстеження акваторії та відбору проб води в місці забруднення підписується державним інспектором та уповноваженим представником адміністрації морського порту.
Перший екземпляр проб води транспортується державним інспектором до лабораторії.
Другий екземпляр опечатаної проби разом з актом обстеження акваторії та відбору проб води в місці забруднення передається адміністрації морського порту та зберігається як контрольний для проведення аналізу у разі виникнення суттєвих розбіжностей з фоновими показниками чи інших претензій щодо результатів проб води, в тому числі з боку адміністрації порту, судновласника (його представника) тощо. Строк зберігання контрольного екземпляра становить 24 години. Після закінчення строку зберігання другий екземпляр проби води знищується і претензії щодо проби води в місці забруднення не розглядаються.
Магістр