Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми дипломної роботи. Актуальність проблеми навчання монологічного спонтанного мовлення в учнів значнoю мiрoю залежить вiд неoбхiднoстi пoстiйнoгo вдoскoналення теорії i практики oсвiти, щo, в свoю чергу, oбумoвлюється сoцiальними змiнами, якi вiдбуваються у суспiльствi. Оволодіння мовами – це новий засіб реалізації процесу навчання іноземних мов. Зростаючий інтерес до оволодіння учнями саме навичками спонтанного монологічного мовлення у процесі вивчення іноземної мови зумовлює використання мови на подальших етапах.
Над проблемою навчання монологічного мовлення працювало чимало вітчизняних та зарубіжних науковців: C. Захарова, І. Зимня, K. Маркелова,
Є. Пассов, Г. Рогова, та багато інших. У психолого-педагогічній та методичній літературі висвітлено досвід методичної організації навчання спонтанного монологічного мовлення: низку вітчизняних і зарубіжних досліджень, присвячених структурі навчання говорінню (І. Зимня), загальнотеоретичним питанням навчання монологу, таких як лінгвістична характеристика монологічного висловлювання (А. Алхазишвілі), функціональним типам спонтанних монологічних висловлювань (Н. Долгалова, О. Нечаєва, О. Резель та інших), різноманітним аспектам методики розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні у неповній середній школі (А. Вейзе та інших).
Незважаючи на наявність наукових досліджень, проблема розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні в учнів 10-х класів залишається до кінця не вирішеною та не повністю дослідженою. Отже, тема дипломної роботи «Методика розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні в учнів 10-х класів на уроках англійської мови» є актуальною та перспективною.
Об’єкт дослідження – процес навчання спонтанного мовлення учнів 10-х класів на уроках англійської мови.
Предмет дослідження – зміст і комплекс вправ для навчання монологічного мовлення в учнів 10-х класів на уроках англійської мови.
Мета дослідження – обґрунтувати методику розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні у навчанні учнів та експериментально перевірити ефективність розробленої системи вправ.
Досягнення мети дослідження вимагає розв’язання таких завдань:
1. Охарактеризувати етапи розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні в учнів 10-х класів на уроках англійської мови.
2. Вивчити проблему розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні учнів 10-х класів на уроках англійської мови у науковій літературі.
3. Визначити суть і цілі навчання монологічного мовлення.
4. Розробити систему вправ для розвитку компетентності у спонтанному монологічному мовленні учнів 10-х класів та апробувати її у навчанні англiйськoї мoви.
Методи дослідження. Розв’язання окреслених завдань дослідження зумовило використання таких методів: теоретичних – аналіз та синтез, які використовувались для виокремлення окремих елементів навчання спонтанного монологічного мовлення та роботи з теоретичним матеріалом загалом, порівняння для визначення рівня володіння спонтанним монологічним мовленням серед учнів підліткового віку до та після експерименту, теоретичне узагальнення для формулювання висновків; емпіричних – спостереження за процесом розвитку спонтанного монологічного мовлення у підлітків, анкетування учнів з метою визначення їх ставлення до різних методів навчання іншомовного мовлення, експеримент, що допоміг перевірити достовірність припущень щодо ефективності використання системи вправ для розвитку спонтанного монологічного мовлення у підлітків, кількісна обробка результатів дослідження.
Наукова новизна полягає у конкретизації теоретичних і практичних положень щодо використання методики розвитку спонтанного монологічного мовлення учнів підліткового віку; удосконаленні системи вправ щодо ефективного навчання іншомовного монологічного мовлення підлітків на основі авторської системи вправ.
Практичне значення дoслiдження пoлягає у можливостях подальшого використання розробленої системи вправ для розвитку спонтанного монологічного мовлення підлітків у шкільній практиці вчителями загальноосвітніх шкіл, під час практичних занять з методики викладання англійської мови, у процесі проходження педагогічної практики, під час написання курсових та дипломних робіт.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися та обговорювалися на науковій університетській конференції – XLVIII «Студентська наукова конференція за підсумками науково-дослідної роботи Хмельницького національного університету» (Хмельницький, 2019).
Структура роботи. Магістерська дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (78 найменувань з них 10 іноземними мовами) та 2 додатків. Повний обсяг тексту складає 90 сторінок, основний зміст викладено на 75 сторінках.
1 РОЗВИТОК КОМПЕТЕНТНОСТІ У СПОНТАННОМУ МОНОЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ
1.1 Іншомовна компетенція у монологічному мовленні
Монологічне мовлення (ММ) є усномовленнєвою формою спілкування, що передбачає зв’язне і непреревне висловлювання однієї особи, яке звернене до одного або декількох слухачів, співрозмовників (іноді до самого себе).
Компетентність у монологічному мовленні (КММ) – це здатність реалізувати усномовленнєву комунікацію у монологічній формі в життєво важливих для певного віку сферах і ситуаціях відповідно до комунікативного завдання. КММ передбачає, що мовець уміє планувати, здійснювати і коригувати власну комунікативну поведінку під час утворення та варіювання іншомовного мовлення у різних типах моногічних висловлювань відповідно до конкретної ситуації спілкування (контексту), мовленнєвого завдання й комунікативного наміру та згідно правил спілкування у цільовій національно-культурній спільноті.
Компетентність монологічного мовлення грунтується на складній і динамічній взаємодії відповідних умінь, навичок, знань і комунікативних здібностей особистості.
Отже, успішність формування компетентності у монологічному мовленні залежить від рівня розвитку умінь у ММ, сформованості мовленнєвих навичок, обсягу набутих і засвоєних знань про цей вид спілкування і динамічної взаємодії зазначених складових на основі загальних комунікативних здібностей.
Серед умінь С. Ніколаєва визначає: загальні вміння, спеціальні вміння, інтелектуальні уміння, навчальні уміння, організаційні уміння та компенсаторні уміння [38].
Загальні вміння:
1) комбінувати мовленнєві зразки згідно з комунікативним наміром і на основі логічної схеми;
2) передавати зміст зразка зв’язного монологічного мовлення:
a) близько до тексту;
б) своїми словами;
в) зі скороченнями;
г) з розширенням;
3) зв’язно висловлюватись при варіюванні опор:
а) дається зміст і частково мовна форма ;
б) дається мовна форма;
в) дається лише зміст;
4) зв’язно висловлюватись на основі комбінування декількох джерел інформації, наприклад матеріалів різних текстів:
а) з опорою на даний викладачем зразок;
б) без опори на зразок;
5) висловлювати власну думку і власне ставлення до предмета мовлення;
6) описувати зображення, креслення тощо;
7) переказувати різними способами сприйнятий на слух чи прочитаний текст;
8) робити повідомлення чи розповідь за темою, комбінуючи матеріал всередині одного чи декількох джерел інформації.
Основними якісними показниками сформованості загального вміння укласти зв’язне монологічне висловлювання є спеціальні вміння (у порядку зростання труднощів):
1) уміння з’єднувати декілька мовленнєвих зразків, нанизуючи їх на основі певної логічної схеми;
2) уміння досить повно висловлюватись віповідно до запропонованої комунікативної ситуації;
3) уміння відносно правильно, згідно з принципом комунікативної достатності, оформити своє висловлювання мовними засобами виучуваної мови;
4) уміння оптимально використовувати мовний матеріал (лексичний,
граматичний) певної теми, збагачуючи мовлення з урахуванням рівня навченості, року навчання тощо;
5) уміння оптимально використовувати раніше вивчений матеріал даної теми, свідомо здійснюючи перенесення набутих знань, навичок і вмінь на нову ситуацію;
6) уміння залучати для викладу певної теми матеріал суміжних тем, розширюючи й поглиблюючи її, комбінуючи і варіюючи матеріал за формою та змістом.
На формування компетентності монологічного мовлення також впливає ступінь розвитку у студентів інтелектуальних умінь, наприклад, уміння планувати і програмувати (укладати розгорнуту смислову програму) мовленнєві висловлювання, вміння дотримуватися причинно-наслідкових зв’язків та виконувати інші логічні операції у процесі монологічного мовлення (здатність до логіко-послідовного викладу думок) та ін.; навчальних умінь, зокрема використання опор різного характеру, електроних засобів навчання та організаційних умінь.
Крім того, для компетентності монологічного мовлення важливі компенсаторні уміння – уміння виходити із складного положення в умовах дефіциту мовних засобів під час передачі іншомовної інформації у монологічному мовленні.
До основних компенсаторних умінь відносяться:
1) уміння повернутися до раніше сказаного («I’m sorry, I’ll start over»);
2) уміння передати значення слова, яке студент не може пригадати, за допомогою зміни за: загальне слово («thing», «person»), займенник («this»), (it), («they»), («something»), синонім («discussion» замість «debate») тощо;
3) уміння описати храктеристики за допомогою фізичних якостей (color, size) та специфічних особливостей;
4) уміння спростити фразу, спираючись на знайомі слова, і таким чином передати власну думку;
5) уміння застосувати парафраз («I say it differently»);
6) уміння «створювати» нові слова на основі знайомих;
7) уміння застосувати адекватні невербальні (gestures, facial expression, imitation of sounds) засоби спілкування («Look what I mean…»);
8) уміння звернутися за допомогою до аудиторії («Please tell us how can use it?») тощо [20].
Отже, компетентність у монологічному мовленні грунтується на складній і динамічній взаємодії відповідних умінь, навичок, знань і комунікативних здібностей особистості. Успішність формування компетентністі у монологічному мовленні залежить від рівня розвитку умінь у монологічного мовлення, сформованості мовленнєвих навичок, обсягу набутих і засвоєних знань про цей вид спілкування і динамічної взаємодії зазначених складових на основі загальних комунікативних здібностей.
1.2 Особливості спонтанного монологічного мовлення в учнів підліткового віку
Спонтанне монологічне мовлення – це рівень володіння мовою, при якому мовець може без підготовки, без опори на попередньо задані одиниці використовувати засвоєний раніше мовленнєвий матеріал у ситуаціях, які не мали місця в попередніх видах ро¬боти на заняттях. Таке мовлення є спонтанним [24]. Для ефективного навчання монологічному мовленню потрібно добре розумітися на його особливостях.
Магістр