Зразок роботи
1.1. Сутність державного регулювання аграрного сектору
Аграрний сектор України відіграє одну з найважливіших ролей у розвитку нашої держави та забезпечує не тільки економічний, а й соціальний добробут населення. Агропромисловий комплекс також гарантує продовольчу та фінансову безпеку країни, тим самим стаючи одним із найпріоритетніших напрямків моніторингу державних установ.
Питання державного регулювання аграрного сектору розглядалося багатьма науковцями та дослідниками, кожен з яких трактував це поняття роблячи акцент на власному баченні кінцевої мети державного управління. Серед найбільш поширених тез можна виокремити визначення таких науковців, як Васильєва Л. М. [14, с. 54-55], Алейнікова О. В. [15, с. 33-34], Урба С. І. [16, с. 14-15], Зінченко О. [17], Андрійчук В. [17] (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Трактування поняття «державне регулювання аграрного сектору» за авторами
Автор Визначення терміну
Васильєва Л. М. [14, с. 54-55] Комплекс заходів в аграрному секторі у вигляді економічного впливу держави на процеси виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства з метою збереження продовольчої безпеки країни та її регіонів, стабілізації агропромислового виробництва та подолання галузевих диспропорцій.
Алейнікова О. В. [15, с. 33-34] Комплекс заходів держави, спрямованих на скерування поведінки аграрного товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей.
Урба С. І. [16, с. 14-15] Сукупність економічних, організаційно-правових і соціальних заходів економічної політики держави, спрямованих для створення ефективного та стабільно-зростаючого розвитку мульти-функціонального сільського господарства з метою забезпечення продовольчої безпеки країни та зміцнення його конкурентних позицій на світовому аграрному ринку.
Зінченко О. [17] Система заходів впливу з метою створення оптимальних умов розвитку.
Андрійчук В. [17] Система економічних, фінансових, правових, організаційних і соціальних заходів, що здійснюються державою для ефективного і стабільного розвитку аграрного виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами.
Джерело: розроблено автором на основі [1; 14-17]
Нормативно-правовою базою та підставами для державного регулювання аграрного сектору України є ряд законів, наказів та розпоряджень, серед яких: Конституція України [2], Накази Міністерства аграрної політики та продовольства України [3], Земельний кодекс України [4], Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» № 1877-IV від 2004 р. [5] та інші нормативно-правові акти, спрямовані на затвердження положень про діяльність агропромислового комплексу України.
Державне регулювання аграрного сектору, перш за все, має на меті створення базових (основних) як організаційних, економічних так й інших умов для розвитку зазначеної сфери діяльності держави [6]. Належний урядовий вплив на агропромисловий комплекс у будь-якій країні позитивно відображається на ефективності реалізації поставлених перед галуззю завдань. Такий прояв державного регулювання прямо позначається як на економічному, так і на соціальному розвитку країни в цілому. Підтримка агропромислового комплексу з боку державної аграрної політики ставить перед собою вичерпний ряд завдань (рис. 1.1).
Рис. 1.1 Пріоритетні напрями аграрної політики держави
Джерело: розроблено автором на основі [3; 5; 7].
Відповідно до зазначених вище напрямів, наявність державного регулювання АПК є першочерговим завданням при реалізації грамотної аграрної державної політики. Влив держави забезпечує вітчизняним товаровиробникам правовий та економічний захист.
Пришвидшення глобалізаційних процесів в аграрній сфері по всьому світу вимагає від урядів держав забезпечення швидкого пристосування до сучасних умов і тенденцій державного управління, що в свою чергу спонукає й до створення нових підходів до організації виробництва в аграрній сфері України. Раціональне державне адміністрування агропромисловою сферою країни створює сильний поштовх для подальшого розвитку як самих виробників сільгосппродукції, так і для вироблюваних товарів і послуг, тим самим даючи зазначеній галузі значний поштовх для виходу на більш широкий ринок збуту.
Основна мета державного регулювання аграрного сектору полягає у здійсненні наступних пунктів, а саме [8, с. 46-47]:
-забезпеченні стійкого розвитку сільського господарства (забезпечення економічної, соціальної та екологічної стійкості сільського господарства, що включає в себе збалансоване використання ресурсів, збереження ґрунтів, водних ресурсів та біо-різноманіття, а також стимулювання інновацій та впровадження сучасних технологій);
-забезпеченні продовольчої безпеки (забезпечення національних потреб у продовольстві шляхом підтримки виробництва, постачання та доступності харчових продуктів для населення);
-підтримці доходів фермерів (забезпечення справедливих умов у сільському господарстві та підтримка доходів фермерів шляхом регулювання цін, надання фінансової підтримки, страхування та інших заходів);
-збалансованому розподілі ресурсів (спрямування зусиль на забезпечення рівного доступу до основних виробничих факторів, таких як земля, вода, капітал, праця та технології);
-охороні навколишнього середовища (захист навколишнього середовища та природних ресурсів, зменшення негативного впливу сільського господарства на екосистеми, сприяння сталому використанню землі, води та енергії);
-забезпеченні соціально-економічного розвитку сільських територій (стимулювання соціально-економічного розвитку сільських районів, забезпечення доступу до якісних освітніх, медичних та інших інфраструктурних послуг, підтримка зайнятості та забезпечення якісного життя для сільського населення);
-забезпеченні рівних умов конкуренції (створення справедливих умов для всіх учасників аграрного ринку, запобігання недобросовісним практикам, регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі агропромисловою продукцією).
Державне регулювання аграрного сектору здійснюється шляхом введення різноманітних політичних, економічних та правових інструментів (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Основні засоби державного впливу на аграрний сектор
Земельна політика Регулювання власності на землю, її використання та обмін.
Фінансова підтримка Надання субсидій, кредитів, страхування та інших фінансових заходів для підтримки сільського господарства.
Торговельна політика Встановлення митних тарифів, квот, експортно-імпортних обмежень з метою захисту внутрішнього ринку та підтримки конкурентоспроможності аграрної продукції.
Регулювання цін Встановлення мінімальних або максимальних цін на сільськогосподарську продукцію для захисту інтересів виробників та споживачів.
Науково-технічний розвиток Підтримка наукових досліджень, інновацій та технологічного прогресу в аграрному секторі.
Соціальна підтримка Забезпечення соціального захисту сільських жителів, розвиток інфраструктури та послуг у сільських районах.
Джерело: розроблено автором на основі [1; 7]
Відповідно до всього зазначеного вище, можна зробити загальний висновок про те, що суть державного регулювання аграрного сектору, перш за все, полягає у підтримці, стимулюванні, заохоченні та забезпеченні сталого розвитку агропромислової галузі як такої.
Одним із головних завдань впливу держави на АПК виступає забезпечення продовольчої безпеки країни, що в свою чергу безпосередньо відображається на рівні добробуту населення як з економічної, так і з соціальної точки зору. Ведення політики здорового протекціонізму з боку влади дозволяє аграріям відчувати підтримку держави на законодавчо-правовому рівні. Відтак, при веденні раціонального державного регулювання аграрного сектору країна забезпечуватиметься надійним продовольчим, фінансовим та соціальним підґрунтям для свого подальшого розвитку.
Магістр