РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ПРОЕКТІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ID:1055498)

1.1. Основні етапи та напрямки реалізації державних проектів у сфері охорони здоров’я Принципи і власне організація управління системою охорони здоров’я у більшості пострадянських країн після здобуття ними незалежності змінилися відповідно до дії політичних чинників, зокрема фактору децентралізації влади. З моменту здобуття Україною незалежності (1991 р.) в історії розвитку її національної системи охорони здоров’я доцільно, враховуючи дослідження вітчизняних фахівців [23], виокремити такі етапи: 1) стабілізаційний (1991-2000 рр.); 2) пошуковий (2000-2010 рр.); 3) пілотний (2010-2013 рр.); 4) інституційно-підготовчий (2015-2017 рр.); 5) реформування (2018 – до теперішнього часу). Розглянемо більш детально кожен із етапів у таблиці 1.1. Таблиця 1.1 Основні етапи розвитку національної системи охорони здоров’я Період розвитоку системи охорони здоров’я Опис періоду 1 2 стабілізаційний (1991–2000 рр.) Зусилля уряду України і Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) були спрямовані на: - запобігання розвалу сформованої системи охорони здоров’я; - збереження мінімального рівня соціальних гарантій забезпечення населення медичною допомогою. Реформи в системі охорони практично не проводилися. Продовж. табл. 1.1 1 2 пошуковий (2000–2010 рр.) Визначення основних напрямків та апробації ключових механізмів реформування СОЗ за підтримки міжнародних організацій. Конкретизації розвитку окремих видів та інструментів надання медичної допомоги, розробці та запровадженню нових механізмів фінансування на основі проектів: Однак широкомасштабних реформ в Україні до 2010 р. не проводилося. Переважно були локальними і мали фрагментарний характер: - пошук додаткових джерел фінансування охорони здоров’я; - запровадженням нових методів фінансування на рівні первинної ланки; - автономізація постачальників медичних послуг та інші. пілотний (2010–2013 рр.) Проведення масштабної реформи СОЗ в пілотних регіонах В 2010 р. - президентська Програма економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство(аналіз передового досвіду країн з найбільш успішними системами охорони здоров’я, матеріалах проектів ЄС та Єврокомісії в сфері охорони здоров’я, які реалізовувалися в Україні в період 2003–2009 рр). Було доведено доцільність та ефективність: 1)розмежування первинної та вторинної медичної допомоги з розвинутою мережею амбулаторій в містах і сільській місцевості; 2)об’єднання (пулінгу) фінансових ресурсів для надання вторинної та екстреної допомоги на регіональному рівні; 3.запровадження системи маршрутизації пацієнтів до закладів охорони здоров’я; 4) впровадження оплати праці за обсяги та якість роботи; 5) запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою. реформування (2018 – до теперішнього часу) Продовжується реформування стаціонарного сектору без кардинальних ідеологічних змін попереднього періоду, але з певними поправками, для чого урядом затверджено оновлений порядок формування госпітальних округів [44], перелік та склад госпітальних округів в кожній області країни [44], МОЗом прийнято положення про госпітальний округ [44], розроблені рамкові вимоги до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, в яких в т.ч. оговорено вимоги до людських ресурсів, інфраструктури та обладнання, транспорту і комунікацій, вимоги до навантаження тощо [45]. Старт реформи був призначений на 1 січня 2018 р. і охоплює 3 річний період – 2018–2020 рр. Джерело : [23] Основною характеристикою «стабілізаційного» періоду розвитку національної системи охорони здоров’я є діяльність МОЗ України, спрямована на збереження чинної системи охорони здоров’я і забезпечення громадян медичною допомогою і послугами на мінімальному, гарантованому державою рівні. Реформування системи охорони здоров’я фактично не відбувалося. Треба зазначити, що набуття незалежності Україною поставило пріоритетним завданням для системи охорони здоров’я вироблення основних правил гри – закладення інституціональної основи для майбутніх взаємодій як всередині системи, так із зовнішнім середовищем [23]. Головним, і донині нормативно – правовим актом, який регламентує функціювання національної системи охорони здоров’я, є Закон України № 2801-ХІІ від 19 листопада 1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров’я» [16]. Зрозуміло, що правовим фундаментом, на якому у подальшому розбудовувалося національне медичне правове поле є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року [20].